Іван Франко - Україна самостійна

Дарвінова наука, з якої тут подано найзагальніший нарис, мала величезний вплив на людське розуміння живого світу. Хоч вона не витворила поняття розвою і поступу, але подала нам ключ для його зрозуміння. Не диво, що деякі вчені-природники дарвіністи (прихильники Дарвіна) пробували тим ключем, здобутим із вивчення живої природи, відімкнути також велику загадку людського поступу, відповісти на докучливі питання, відки взялася та страшна нерівність між людьми, чи вона потрібна, чи мусить бути вічно або чи з неї можливий який вихід? Їх відповідь – маю тут на гадці головно великого німецького природника Ернста Геккеля – була дуже проста. Чоловік, щодо свойого тілесного устрою, такий сам твір природи, як і всі інші, і так само підлягає законам природи, а особливо великому, всесильному законові боротьби за єствування. Вся людська історія – се ненастанна боротьба, ведена різними способами, а все для єдної цілі, аби удержати себе і своє потомство. В тій боротьбі раз у раз гинуть мільйони людей, в ній на протягу звісної нам історії погибли тисячі і мільйони громад, племен і народів, лишаючи місце іншим, сильнішим, здібнішим, щасливішим. Власне в тім, що в тій боротьбі удержуються сильніші, здібніші та тривкіші, лежить джерело людського поступу. Теперішній стан людей є витвором тої віковічної боротьби; він так само конечний і природний, як конечна і природна сама боротьба. Нерівність людей між собою – се неминучий витвір боротьби; вона не є нещастям для людей, але власне основою дальшого розвою і дальшого поступу. Навпаки, рівність, коли б яким чудом далося її зробити між людьми, була би для них найбільшим нещастям, бо довела би їх до цілковитої байдужності і закостенілості. Але сього нема чого боятися, бо сама природа дбає за те, аби між людьми не було рівності. Дарвіністи, як у природі, так і в відносинах між людьми, завсігди стоять на тім, що хто дужчий, то й ліпший; хто переміг у боротьбі, той і має право за собою; і що, значить, та невеличка меншість людей, що в теперішніх часах держить в своїх руках мільйонові маєтки, мільйонові армії, багатства, власть і силу і знання, здобуті працею незліченних поколінь, має право уживати всього того по своїй уподобі, дбаючи про величезну більшість робучої та поневоленої людськості лише настільки, щоб і будучі покоління щасливих панів і переможців мали ким послугуватися та з кого збагачуватися. Природа, говорять дарвіністи, не знає жалю ані чутливості. Вона посвячує мільйони осібників на те, аби удержати при житті якусь вищу форму. Милосердіє для слабих, покривджених та поневолених, яке проповідується між людьми, – се властиво фальшиве чуття, противне природі і шкідливе для природного розвою. Свобода боротьби – то повинна бути основа людської політики. Нехай сильний показує свою силу, нехай слабий борониться або гине, суспільність не повинна в те мішатися, а з того свобідного змагання витвориться дальший, чимраз кращий поступ.

На жаль, пани дарвіністи, виголошуючи такі погляди, занадто добре придивилися життю щупаків у воді та вовків у лісі, а трохи замало продумали історію людського роду і власне те, що в ній є відмінне від історії ростинного і звірячого розвою. Придивімося ж, що воно таке і на що не хочуть звертати уваги вчені-дарвіністи при осуджуванні історії людського поступу.

В царстві звірів і ростин бачимо двоякий розвій, що проявляє себе досить неоднаково. Деякі животвори живуть одинцем, а інші купами, більше або менше здруженими громадами. Ми згадували вже про ті малесенькі животвори, зложені з одної клітини, різні бакцілі, бактерії, діатомеї, форамініфери та інфузорії. Можна сказати, що їх майже не торкнувся розвій: які були перед міліонами літ, такі є й досі. Властивий поступ починається аж там, де – ступає здруження: отже, при животворах многоклітинних, а далі там, де кілька, кількадесят окремих животворів збирається докупи для спільного життя. Одним із найсильніших двигачів поступу являється розділ різних полів, мужеського і женського, а потім їх співділання при плодженні та виводженні потомства. Сей розділ бачимо вже в царині ростин; маємо, приміром, коноплі накопні (мужеські) й матірні (женські). Далеко виразніший і важніший сей поділ між звірами. Дальший наслідок сього поділу – се здруження матірне з потомством у вищих звірів, де мати мусить більше або менше довгий час годувати та оберігати своє потомство. Вже тут безоглядна боротьба за єствування, перевага сильнішого над слабшим уступає на бік, бо сильніший (мати, часом і отець) оберігає слабшого (дітей).