Franz Kafka - Романи

– Ви це все серйозно? – запитала господиня.

– Серйозно, – швидко відповів К. – Крім того, я гадаю, що сподівання родини Ганса були в чомусь правильними, а в чомусь – ні, а також мені здається, що я знайшов їхню помилку. Ззовні все виглядає цілком успішно: Ганс добре влаштований, одружений, став поважним чоловіком, його справа викуплена з боргів. Але насправді все зовсім не так райдужно, і він був би набагато щасливіший із простою дівчиною, для якої він став би першим коханням. І якщо він часом справді, як ви йому дорікаєте, розгублено стоїть посеред шинку, то тільки тому, що почувається цілком самотнім. Це не робить його нещасним, я переконаний, для цього я знаю його достатньо добре, але не менш певним є й те, що цей вродливий та кмітливий хлопчина став би щасливішим з іншою жінкою. Я маю на увазі, більш самостійним, старанним, мужнім. І ви сама також нещаслива, бо, згідно з вашими ж словами, без цих трьох згадок ви не змогли б узагалі жити далі. І серце ваше хворе. Отже, родина помилилася у своїх сподіваннях? Не думаю. Благословення було над вами, але його не змогли опустити донизу.

– А що ж ми зробили не так? – запитала господиня. Вона лежала, витягнувшись, на спині і дивилася поперед себе на стелю.

– Не запитали Кламма, – відповів К.

– Знову ми повернулися до вашої справи, – сказала господиня.

– Або ж до вашої, – сказав К. – Наші з вами справи дуже тісно межують одна з одною.

– То чого ви хочете від Кламма? – запитала господиня. – Вона сіла, випростала спину, поправила подушки, сперлася на них і уважно подивилася в очі К. – Я відверто розповіла вам свою історію, з якої ви могли багато чого навчитися. Тепер скажіть мені не менш відверто, про що ви збираєтеся питати Кламма. З великими труднощами мені вдалося переконати Фріду піднятися нагору, до вашої кімнати, і там залишатися, я боюся, в її присутності ви будете недостатньо відвертим.

– Мені немає чого приховувати, – сказав К. – Але спочатку я хотів би звернути вашу увагу на кілька речей. Ви сказали, що Кламм відразу забуває. По-перше, це видається неправдоподібним, по-друге, це неможливо довести, бо таке твердження більше схоже на легенду, вигадану дівочим розумом чергових фавориток Кламма, ніж на правду. Я дивуюся, що ви повірили в таку примітивну вигадку.

– Це не легенда, а висновок, підтверджений досвідом багатьох людей.

– Отже, спростуванням може стати наступна вигадка, – сказав К. – Але існує ще одна відмінність між вашою та Фрідиною історіями. Те, що Кламм більше не кликав Фріду, швидше за все неправда, більш імовірне припущення, що він її кликав, а вона не з’явилася. Можливо, він чекає на неї досі.

Господиня мовчала і уважно розглядала К. Потім промовила:

– Я хочу вислухати все, що ви збираєтеся мені сказати. Краще будьте відверті, не шкодуйте мене. Але я маю одне прохання. Не вживайте імені Кламма. Називайте його «він» або якось інакше, але не на ім’я.

– Добре, – погодився К. – Але те, що я хочу від нього, важко сформулювати. Насамперед я хочу побачити його зблизька, далі почути його голос, а потім хочу запитати, що він думає з приводу нашого одруження. Усе інше, про що я проситиму його, залежить від перебігу розмови. Теми для обговорення можуть бути дуже різними, але найважливіше для мене – опинитися з ним віч-на-віч. Я ще ніколи не розмовляв безпосередньо із жодним справжнім урядником. Здається, здійснити це важче, ніж я думав. Але я зобов’язаний поговорити з ним як із приватною особою, а цього добитися, мені здається, набагато легше. Як із посадовцем я можу поговорити з ним лише в його конторі в Замку, куди швидше за все неможливо потрапити, або ж у «Панському дворі», що достатньо сумнівно. Але приватно я міг би поговорити з ним будь-де, вдома, на вулиці, всюди, де мені тільки пощастить його зустріти. А те, що в будь-якому разі я матиму справу ще й з урядником, я обов’язково враховуватиму, хоча це й не основна моя мета.

– Добре, – сказала господиня і заховала обличчя в подушку, так, ніби зробила щось непристойне. – Якщо мені завдяки моїм зв’язкам пощастить досягнути того, щоб ваше прохання передали Кламму, пообіцяйте мені, що не робитимете нічого на власний розсуд, аж поки не надійде відповідь.

– Цього я не можу пообіцяти, хоча з великою приємністю виконав би ваше прохання, точніше, забаганку. Ця справа вимагає поспіху, особливо після невдалої розмови зі старостою.

– Це заперечення не береться до уваги, – сказала господиня. – Староста – особа взагалі невпливова. Хіба ви не помітили? Він би ні дня не залишався на своїй посаді, якби не дружина, яка залагоджує всі справи.