Franz Kafka - Романи

– Звідки? – запитав К.

– З шинку, – відповіла вона.

Це дуже підходило К. Він попросив її не приносити пива, а відпровадити його до шинку, бо він має там іще закінчити важливу роботу. Тут з’ясувалося, що вона йде не так далеко, не аж до його заїзду, а значно ближче, до «Панського двору». Але К. попросив її все одно відпровадити його, бо подумав собі, що, можливо, там знайдеться можливість переночувати; гірше за ліжко в цій хаті нічого бути не може. Ольга відповіла не відразу, спершу озирнулася на стіл. З-за столу встав її брат і закивав, погоджуючись:

– Якщо панові так хочеться.

Ця фраза мало не переконала К. відмовитися од своєї ідеї, бо якщо Варнава погоджується, отже, справа безнадійна. Але коли почали обговорювати питання, чи пустять К. до «Панського двору», і всі висловили сумнів, К. знову наполіг на бажанні йти разом з Ольгою, навіть не завдаючи собі клопоту вигадати для цього правдоподібну причину. Ця сімейка повинна сприймати його таким, як він є насправді, він не відчував перед нею жодного сорому. Його трохи збивала з пантелику лише Амалія своїм серйозним, прямим, незворушним, можливо, навіть трохи тупуватим поглядом.

Недовгою дорогою до кнайпи К. міцно вчепився в руку Ольги, і вона тягнула його майже так само, як перед тим її брат, по-іншому К. не міг собі дати ради. Поки вони йшли, К. довідався, що ця кнайпа призначена тільки для чиновників із Замку, які їли, а часом навіть ночували там, якщо мали справи у Селі. Ольга розмовляла з К. тихо, ніби звірялася йому, з нею було приємно йти, майже як із її братом. К. не хотів піддаватися цій приємності, але відчуття було сильніше за нього.

Заїзд виглядав дуже схожим на той, що в ньому оселився К. У Селі взагалі не існувало великих зовнішніх відмінностей, зате дрібні відразу впадали в око. На ґанку були поруччя, над дверима висів красивий ліхтар. При вході над їхніми головами затріпотів прапор із гербом графа. У передпокої вони зустріли господаря, очевидно, той саме оглядав свої володіння, його крихітні очка подивилися кудись повз К. чи то уважно, чи то заспано, і він сказав:

– Пан землемір може зайти тільки до шинку.

– Звичайно, – сказала Ольга і вступилася за К. – Він тільки супроводжує мене.

Але К. невдячно відійшов од Ольги і відвів господаря вбік. Ольга терпляче чекала в кінці коридору.

– Я б хотів тут переночувати, – сказав К.

– Це, на жаль, неможливо, – відповів господар. – Ви, мабуть, не знаєте, але цей будинок можуть використовувати тільки працівники Замку.

– Можливо, існує таке правило, – сказав К. – Але думаю, для мене знайдеться якийсь куточок.

– Я б із задоволенням пішов вам назустріч, – відповів господар. – Але крім суворості заборони, що про неї ви говорите як людина чужа, здійснити ваше прохання цілком неможливо ще й з тієї причини, що пани, які тут мешкають, страшенно вразливі. Я переконаний, що вони не здатні або принаймні не готові витримати самого лише вигляду чужинця. Тож якби я дозволив вам переночувати, а потім вас би випадково побачили, – а випадковість, знаєте, завжди перебуває на боці влади, – то не лише для мене все було б утрачено, але й для вас. Звучить непереконливо, але така правда.

Цей високий, защібнутий до останнього ґудзика пан одною рукою сперся на стіну, другу тримав на боці, ноги поставив навхрест. Він нахилився до К. і говорив із ним так, ніби довіряв важливу таємницю, здавалося, він не мав жодного відношення до Села, хоча його темне вбрання і виглядало по-селянськи святково.

– Я вірю вам, – сказав К. – І зовсім не маю на меті недооцінювати важливості заборони, мабуть, я невдало висловився. Хочу зазначити тільки одне: у мене високі знайомства в Замку, і незабаром будуть ще вищі, це захистить вас від небезпеки, яка могла б виникнути в разі моєї ночівлі тут, а також гарантує, що я можу дуже добре віддячити за таку невеличку послугу.

– Я знаю, – сказав господар і повторив. – Я знаю.

К. збирався висловити своє прохання ще наполегливіше, але розгубився після такої відповіді господаря, тому тільки запитав:

– Багато людей із Замку сьогодні ночує?

– У цьому плані сьогодні вдалий день, – багатообіцяюче сказав господар. – Залишився тільки один чиновник.

К. все ще не наважувався наполягати, але сподівався, що його вже майже залишили, тому про всяк випадок запитав тільки ім’я пана.

– Кламм, – сказав господар між іншим, озираючись при цьому на свою дружину, яка прошаруділа повз них спідницями дивовижно зношеної, старомодної сукні, переобтяженої надто численними рюшами і складками, хоча колись ця сукня, безумовно, виглядала по-міському розкішно. Господиня прийшла за чоловіком на прохання гостя-начальника. Перед тим як піти, господар іще раз озирнувся на К., ніби не він сам, а К. мав тепер вирішити справу ночівлі. К. нічого не міг сказати, особливо у світлі того, що саме його начальник опинився сьогодні тут. Ця новина змусила його розгубитися. К. сам собі не міг цього до кінця пояснити, але відчував себе перед Кламмом значно менш вільно, ніж перед Замком загалом. К. зовсім не боявся бути впійманим тут у сенсі сказаного господарем, але це виглядало б як дрібна шкода, легковажно заподіяна людині, якій чимось завдячуєш. При цьому він із жалем констатував, що в цьому відчутті проявляються перші наслідки його підпорядкованості керівництву, його статусу зарахованого на службу, а також те, що, навіть помітивши ці ознаки, він не в змозі боротися з ними. Тому він стояв, кусаючи губи, і мовчав. Господар іще раз зиркнув на К. перед тим, як зникнути за дверима. К. подивився йому вслід і продовжував стояти на місці, аж поки не підійшла Ольга й не потягла його вперед.