Franz Kafka - Листи до Мілени. Лист батькові

Ф.

Звичайно, треба б лягти спати, вже перша ночі, я б давно написав тобі ще ввечері, але тут був Макс, якому я-таки дуже зрадів і відвідати якого мені досі заважали дівчина і тривога за неї. До 8.30 я був із дівчиною, о 9-й прийшов Макс, і до 12.30 ми з ним гуляли. Уяви собі, я думав, що в листах сказав йому, як мені здається, з граничною ясністю, що ти […тити – писання знову кілька разів переривається] – що саме ти і є та, про кого я говорю, – а він нічого не зрозумів і тільки тепер дізнався ім’я (я, до речі, писав не грубо навпрямки, бо ж, як-не-як, листи могла прочитати і дружина). І ось знову, Мілено, одна з моєї брехень, друга: колись ти, злякана, цікавилася, чи лист Макса мав на увазі історію Райнера (я хотів написати «Макс», написав «Мілена», ім’я викреслив, не засуджуй мене, мені справді до сліз прикро) як попередження. Я навіть думав, що це не попередження, але щось на кшталт музики до тексту, втім, усупереч тобі, коли я тебе так лякаю

на правих берегах першої сторінки листа (напис на стор. 90, рядок 30, гай-гай!)). І, попри все, часом я вірю, що якщо по щастить померти, то це має статися зі мною. І якщо хтось, кому судилося померти, може, дякуючи щастю, зостатися живим, то я житиму.

бачиш, я відкинув [я мав встати, одна зі страшних мишей гризе деінде], свідомо брешучи, будь-які відносини. Тепер виявляється, що насправді не було жодних стосунків, але я не знав цього, і тому я збрехав.

Про дівчину: сьогодні було краще, але дорогою ціною – я дозволив їй написати тобі. І дуже про це шкодую. Знак мого страху за тебе – телеграма, яку я нині послав тобі на поштамт до запитання («Дівчина пише тобі відповідай приязно і… – тут я взагалі-то хотів вставити «дуже», – гостро і не залишай мене»). В цілому сьогодні все пройшло спокійніше, я запанував над собою і розповідав про Меран мирно, настрій став менш загрозливим. Але щойно мова знову зайшла про головне – довгі хвилини дівчина поруч зі мною на Карлсплац тремтіла всім тілом, – я тільки й міг сказати, що поруч із тобою все інше, навіть залишаючись саме по собі незмінним, зникає і зводиться нінащо.

Вона поставила своє останнє запитання, перед яким я завжди був беззахисний, а саме: «Я не можу піти, але якщо ти мене відішлеш, то я піду. Ти мене відсилаєш?» (Якщо не брати до уваги зарозумілість, у тому, що я це розповідаю, є щось глибоко огидне, але розповідаю я це зі страху за тебе. Чого б я тільки не зробив зі страху за тебе. Бачиш, що за дивовижний новий страх.) Я відповів: «Так». На це вона: «Але я не можу піти». І тут вона, понад свої сили балакуча, миле добре створіння, почала розповідати, що все це їй незрозуміло, що ти кохаєш свого чоловіка, а потайки говориш зі мною тощо. Правду кажучи, тут прослизнули і недобрі слова про тебе, за які я хотів і мав її побити, але хіба ж я не мусив дати їй переплакати, принаймні це? Вона згадала, що хоче написати тобі, і я в тривозі про неї і в нескінченній довірі до тебе дозволив їй це зробити, хоча і знав, що мені це коштуватиме кілька ночей. Якраз те, що дозвіл заспокоїв її, турбує мене. Будь доброзичливою і суворою, але більше суворою, ніж доброзичливою, але що я кажу, хіба ж я не знаю, що ти напишеш все правильно, як слід. І хіба мій страх, що вона у своїй біді напише що-небудь підступне і в такий спосіб відновить тебе проти мене, не є для тебе глибоко принизливим? Він принизливий, але що мені робити, якщо замість серця в грудях б’ється цей страх? Усе-таки даремно я дав їй дозвіл. Ну що ж, завтра я знову побачуся з нею, завтра свято (Гус [47]  Запроваджене за часів ЧССР свято Яна Гуса, що відзначалося 6 липня (цього дня Яна Гуса 1415 року спалили у німецькому містечку Констанці). ), вона дуже просила мене про післяобідню прогулянку, після, до кінця тижня, сказала вона, мені приходити не потрібно. Можливо, я ще зумію збити її писати лист, якщо вона вже його не написала. Але,

На лівому березі останньої сторінки листа: ще одна причина, чому я дозволив їй писати. Вона хотіла побачити листи від вас до мене. Я не можу їх показати.

хоча, сказав я собі потім, можливо, вона і справді бажає тільки пояснення, можливо, твоє слово якраз і заспокоїть її своєю доброзичливою строгістю, а можливо, – так біжать тепер усі мої думки – вона впаде перед твоїм листом на коліна.

Франц

Невеликий удар для мене: телеграма з Парижа, з повідомленням, що завтра ввечері приїжджає старий дядечко, [48]  Альфред Льові (1852–1923) – брат матері Кафки, який посідав пост директора залізниць у Мадриді. якого я, до речі сказати, взагалі дуже люблю, а живе він в Мадриді і вже багато років тут не бував. Удар тому, що це відбере у мене час, мені ж весь час і навіть в тисячу разів більше, ніж увесь час, а ще краще – весь, весь час, який тільки є, потрібен для тебе, для роздумів про тебе, для дихання в тобі. І тутешня квартира стане неспокійна, і вечори неспокійні, я б хотів бути де-інде. Багато що хотілося б зробити по-іншому, і бюро мені зовсім ні до чого, але потім я знову вирішив, що цілком заслуговую ударів по обличчю, коли висловлюю бажання, що перевершують цю реальність, цю належну тобі реальність.