Марина Павленко - Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу

Софійку знову мов жорстким плавцем ударило по обличчю.

— А це тобі! — різко вивернула руку і з усієї сили шкрябнула гребенем Роську по ніжній шкірі.

— Втоплю, й кінці у воду! — шипіла роздратована нечисть і тягла Софійку до води.

Софійка хотіла відповісти щось гідне, але натомість лиш забулькотіла: голова її справді вже була у воді, й усі слова потонули у Відьминому ставку…

Буль-буль, гребінь! Утримати гребінь! Буль-буль-буль!.. Що там казав учитель фізкультури, коли тон… Мілко ж, аби вона лише не тримала за шию… Буль-буль… Холоди… Буль…

— Жива! — гукало мовби крізь воду.

А ти, Росавонько, ще й сумнівалася? Не вішайся, бо зараз як… Софійка напружила всі м’язи й замолотила кулаками ненависну суперницю. Отак тобі, отак і отак! Перемога все одно буде за Софійкою!

— Ой! Геть зовсім жива! — радісно зойкнуло і відскочило. Леле, та це ж… Сашко!

Навколо щасливо засміялись, а Софійка, обтираючи з обличчя воду й намул (ах, як болить щока!), сіла й розплющила очі. Вона сидить просто на снігу, за метр німо вигойдується Відьмин ставок. Сашко споліскує в ньому роз’юшеного носа… А навколо — обличчя, обличчя, обличчя… Це друзі вернулись і порятували її з русалчиного полону! Аж он і сама винуватиця — невинно опускає вії-віяла і скромно всміхається! Еге, не довго їй усміхатись! Зараз як розповість їм, що тут відбулося!

— Це ти! — вказала прокурорським жестом на Підліснячку.

— Вона, вона! — підхопили колядники. — Це вона тебе врятувала!

— Що-о-о? — Софійчин погляд наштрикнувся на гострий Росавчин. Але то було півсекунди: Росяниця вже сяйливо усміхалась і знову ніяковіла від похвал:

— Ой, ви б так само вчинили!

Поки в Софійки від несподіванки та обурення відібрало мову, Сашко стягнув із неї мокру шапочку, надів свою і обмотав шарфом. Усі навперебій кинулись переповідати те, чого, по суті, не знали.

— Я помітив, що тебе нема й нема, а вернутись до греблі — ноги не йдуть, як заворожені! — хвалився Фадійчук. — Хочу погукати, а язик не повертається!

— Смика’ нас за рукава, а ми не мо’ втямити, чого він хо’! — підтвердила Ві-ку-ку.

— Аж поки зрозуміли, що треба по тебе вернутись! — додав Павлик.

— Хочем побігти, а нас по навколишніх вуличках водить, і на греблю попасти не можем! Якийсь блуд напав! Ледве додибали! Правда, що ставок Відьмин! — загукали й інші.

— Коли од берега чуєм: «Рятуйте!» — забубонів Сашко, притуляючи сніг до носа. — Глядь: Росава! Тягне тебе з води, кличе на поміч, аж хрипить!

— Тут нам і проясни’, що мало тебе не втратили! Якби не ця Роса’, був би тобі гапли’! — Ві-ку-ку.

— І як це ти посковзнулася? Треба ж уміти: прямо головою в ставок! — Павлик.

Гаразд, Софійка поставить питання по-іншому:

— А чого б це раптом Росава тут опинилася?

І справді, чого? В такий час і автобуси не ходять! Питальні погляди звернулись на незнайомку — подряпана щока робила її ще ніжнішою.

— Мене підвезла до Половинчика якась родина, — замедоточила своїм шоколадом. — До повороту. Далі я вже пішки. А їхати в Половинчик саме сьогодні змусили мене дві нагальні справи!.. По-перше, мене дуже мучило, що так і не попросила пробачення в тебе, Сашку, й у тебе, Софійко, за один свій негарний вчинок… Ну, ви знаєте, який… Сама не втямлю, що на мене найшло! Коли побачила тебе, Софійко, з Кулаківським, вирішила чомусь, що ти до Сашка не підеш, — так жаль його стало…

Що вона верзе? Софійка того дня не зустрічалася з Кулаківським!

— Простіть мені! Хочете, на коліна стану!..

— Ні, що ти, не треба! — запротестував Сашко. — Я… Ми з Софійкою вже пробачили! Ти ж їй життя врятувала, які можуть бути рахунки?

Ну, хто просить цього Сашка розшаркуватися за них обох?!

— А друга причи’, що ти тут опинилася? — Шерлок Холмс у Ві-ку-ку все-таки не дрімав.

— А по-друге, десь пропав мій улюблений гребінь… Десь у під’їзді нашого дому згубився… Такий у мене коник: без гребеня і з хати не виходити! То, думаю, може, Софійка десь його бачила? Сусіди ж ми все-таки!..

Софійка пильно роззирнулась:

— Він щойно тут був, ти вже його тихцем підібрала і видумуєш усякі байки!

— У неї, здається, почалась гарячка! — Роська жалісливо приклала до Софійчиного чола крижану п'ятірню. — Я ж не підозріваю тебе, Софійко! Просто, може, ти його підібрала ненароком…

— Порийся в намулі, забирай свою цяцьку і чеши геть звідси!

Діти осудливо зашуміли: так розмовляти з рятівницею!

— Я по чужих сумочках не шастаю, навіть у пошуках своїх речей! — невинно-ображено затріпотіли Росавині вії.