Луиза Мэй Олкотт - Маленькі жінки

– Ні, підморгувати то вульгарно. Я підніму брови, якщо щось не так, і кивну, якщо все добре. А тепер розправ плечі, роби короткі кроки і навіть не думай тиснути руки, якщо тобі будуть когось представляти – леді так не роблять.

– Стільки правил, що голова йде обертом! Як тут нічого не забути? Ой, що там за весела музика лунає знизу?

Дівчата спустилися до вітальні, але почувались трохи ніяково, адже вони рідко виходили в люди, і навіть не дивлячись на те, що прийом був маленьким і неформальним, для них це була грандіозна подія. Місіс Гардінер, статна літня дама, ласкаво привітала їх і залишила в компанії старшої зі своїх шести доньок. Мег знала Саллі Гардінер, тож вже дуже скоро розслабилась і поводилась невимушено, а ось Джо, якій було нудно слухати дівочі теревені та плітки, стояла, притулившись до стіни, і почувалася не у своїй тарілці. В іншій частині кімнати група хлопчаків весело говорила про катання на ковзанах. Їй дуже хотілося піти і приєднатися до них, оскільки катання на ковзанах було одним з її найулюбленіших занять. Вона прошепотіла про своє бажання Мег, але її брови так загрозливо піднялися, що Джо не наважилася навіть поворухнутися. Ніхто не заводив з нею бесіду, дівчата, які стояли поруч, поступово розійшлися, і Джо залишилася одна. Ходити по залі та веселитися вона не могла, адже хтось міг помітити дірку на її спині, тож їй залишалося лише стояти біля стіни і з тугою спостерігати за гостям. Настав час танців. Маргарет одразу запросили танцювати і вона запурхала по паркету з такою грацією і легкістю, що глянувши на її задоволену посмішку, ніхто в житті не здогадався б, як вона мучилась у тих тісних бальних туфлях. Джо помітила, що високий рудоволосий юнак прямує до неї, і, злякавшись, що він збирається запросити її на танок, пірнула за портьєру, за якою, як виявилось, була ніша. Джо вирішила просидіти залишок вечора у цьому безпечному укритті. Звідси вона могла спокійно спостерігати за балом і не боятися осоромитися. Але, на жаль, першим цю схованку знайшов інший сором'язливий гість, тому, коли Джо закрила за собою портьєру, вона опинилася віч-на-віч з «хлопчиськом Лоренсом».

– Боже мій, вибачте, я не знала, що тут хтось є! – затинаючись, пробурмотіла Джо, готуючись зникнути так само швидко та несподівано, як і з’явилась.

Але хлопчик засміявся і, намагаючись не виказувати свого подиву, ввічливо сказав:

– Не звертайте на мене уваги, залишайтеся, якщо бажаєте.

– А я вас не потурбую?

– Анітрохи. Я сховався тут, тому що нікого тут не знаю і почуваюся трохи чужим на цьому святі. Розумієте?

– Ви навіть не уявляєте, як добре я вас розумію. Я тут з тієї ж причини. Ми можемо посидіти тут разом, якщо ви, звичайно, не проти моєї компанії.

Хлопчик сів і став уважно розглядати свої туфлі, поки Джо щосили згадувала манірні слівця Емі, щоб здаватися зараз максимально ввічливою та невимушеною:

– Думаю, ми вже зустрічалися раніше з нагоди повернення Вами нашої кицьки, вельмишановний містере Лоренс. Ви живете у маєтку недалеко від нас.

– Так, я живу по сусідству з вами. Він підняв голову і щиро розсміявся – театральна манірність Джо здалася йому досить кумедною, коли він згадав, як вони весело базікали про крикет, коли він приніс тоді їхню кішку.

Джо трохи розслабилась, теж розсміялася і сказала:

– Дякую за прекрасний подарунок на Різдво, ми так добре провели час з сестрами.

– Це все мій дідусь.

– Але ідею підкинули йому ви, чи не так?

– Як себе почуває ваша чарівна кішка, міс Марч? – запитав хлопчик з серйозним виглядом, але блиск його темних очей видавав іронічність запитання і Джо зрозуміла, що він насилу стримує сміх.

– Чарівно, дякую, містере Лоренс. Але я не міс Марч, я всього лише Джо, – відповіла дівчина з такою ж показною серйозністю.

– А я не містер Лоренс, а просто Лорі.

– Лорі Лоренс – яке цікаве ім'я!

– Взагалі, мене звуть Теодор, але мені не подобається це ім'я, тому що інші хлопці скорочують його до «Дора», тож я змусив їх називати мене Лорі.

– Я теж ненавиджу своє ім'я – воно звучить так сентиментально, немов я якась тендітна леді, яка непритомніє з найменшого приводу! Я теж хочу, щоб усі називали мене Джо замість Джозефіна. А як ви змусили хлопчиків не називати вас Дорою?

– Я їх побив.

– Ну, бити тітоньку Марч я точно не буду, тож, думаю, доведеться терпіти, – і Джо смиренно зітхнула.

– Хіба ви не любите танцювати, міс Джо? – запитав Лорі, з явним задоволенням вимовляючи її ім'я.