Олесь Гончар - Блакитнi вежi Яновського

Нiколи справленiй художник не задовольниться уже досягнутим, дух творчостi не дозволить йому жити застiйне, переспiвуючи самого себе, i Яновський, будучи саме таким художником, полюбляв вiдповiдати кореспондентам серйозним жартом:

– Найкраща книга – та, котра ще не написана…

Все життя Яновський був у пошуках, у розвитку, романтично пiднесений свiт юнацьких образiв поступово змiнювався письмом реалiстично суворим, поглибленням психологiзму, зростаючою увагою до подробиць життя, як це видно в романi «Мир», що розповiдає про перiод вiдбудови, про важкi повоєннi буднi нашого народу,– i хай не завжди художнiй експеримент письменника завершився повною удачею, проте й прикрi прорахунки не могли пригасити в ньому невтолимої спраги нових вiдкриттiв.

Ну, а яким же вiн був у життi? Високим, сивим, стриманим… Паустовський якось сказав про нього:

«Найблагороднiший з благородних, найвiдданiший син народу»,– i це сказано точно.

Якщо ви, розмовляючи з тими, хто протягом багатьох рокiв знав Яновського, спитаєте про характернi риси, притаманнi йому, вам одностайно вiдкажуть: чеснiсть, поряднiсть, внутрiшня мужнiсть, моральна чистота, iнтелiгентнiсть – ось що було провiдним у характерi його особистостi.

Людина високої культури, майстер, що полюбляв ювелiрну працю над словом, вiн мрiяв зовсiм не про те, щоб зачинитися в баштi зi слонової кiстки, в ньому постiйно жила пристрасть громадянина, енергiя вiдкривача, його постiйно приваблювало до себе бурхливе море народного життя. Пам'ятається свiтлий весняний ранок, Яновський iде Києвом, уважно вглядається в людськi обличчя (здається, вiн працював тодi над «Київськими оповiданнями»). Як багато промовляли до нього обличчя людей, якi нещодавно перенесли найтяжчу трагедiю вiйни, як багато промовляла до митця кожна вуличка, архiтектурний фрагмент, кожний камiнь рiдного мiста, про яке вiн мiг розказувати годинами… Яновський пояснював, звертав вашу увагу на те чи iнше, i все навколо оживало, iсторiя i сучаснiсть гармонiйно зливалися в душi художника. Погляд то задумливий, то дещо iронiчний, теплий, проникливий – таким i понинi живе Яновський серед нас.

Художнiй досвiд Яновського багато значить для нашої лiтератури. Вiн створив свiй оригiнальний тип роману, свою стилiстику фрази, слово його опукле, стереоскопiчне, вiн володiв тими скарбами, якi прийнято називати таємницями майстерностi. Художник високої обдарованостi, Юрiй Яновський належить до тих майстрiв, чия праця користується повагою не лише в українськiй, а i в усiй нашiй багатонацiональнiй радянськiй лiтературi.

Пiд час вiйни на полi бою, десь у Схiднiй Пруссiї, у вбитого солдата Радянської Армiї, робiтника з мiста Миколаєва Андрiя Ткача, була знайдена книга, тричi прострiлена ворожими кулями. Це були «Вершники» Юрiя Яновського. Таким дорогим є слово Яновського нашому народовi. Так близько приймає вiн творчiсть письменника до свого серця.

1975