І Алик не образився. Як не дивно, капітан Галтер став йому ще миліший і симпатичніший.
Спочатку Алик розповів усе мамі. Мама в нього добра і чуйна. її дуже схвилювала історія старого бухгалтера. А тоді вони вдвох напосіли на тата.
Тато спершу невдоволено крутив носом – важко йому було відмовлятися від задуманого, – а тоді махнув рукою:
– Та хай уже лишається сусідою ваш морський бухгалтер зі своїм сухопутним кораблем!..
Тепер у Алика Здоровеги з'явилась мрія – стати моряком, капітаном далекого плавання.
Але про своє знайомство з капітаном Галтером він нікому в класі не розповідає – це його особиста таємниця.
Пригода одинадцята
Усмішка Святого Миколая
Наближалася зустріч нового року. І не просто нового року, а нового століття і нового тисячоліття. Зустріч, яка випадає раз на тисячу років!..
– Уявляєте?!.. Ні пращури наші такого нового року не зустрічали, ні нащадки наші у найближчі тисячу років не зустрічатимуть! Уявляєте?! Уявляєте?! – патетично вигукував Вовочка Таратута.
– Однозначно! – погоджувався Вася Цюцюрський.
І весь Супер «Б», звичайно, погоджувався. Як тут можна не погоджуватись?
– То не можна цей новий рік просто так зустріти, по-звичайному, – далі вигукував Вовочка Таратута. – А як? Догори дригом чи що? Ги-ги! – реготнув Стасик Макарець.
– Ти можеш і догори дригом. Від цього твій центр розумової діяльності тільки підніметься, – сказав Вовочка.
– От я зараз як дам тобі по твоєму центру розумової діяльності, то він у тебе одразу нижче штанів опуститься! – замахнувся Стасик.
– Стоп! Гальмуй! – сказав Супер-Джон. – Вовочка таки діло говорить. Треба щось таке придумати! Супер! Щоб усі інші класи тільки кавкнули! Від заздрощів!
– Однозначно! – підхопив Вася Цюцюрський.
– Думайте! Думайте всі! – сказав Вовочка Таратута.
І всі почали думати. Пропозиції надходили різні. Наприклад, обвішати весь клас лампочками. Кольоровими. Щоб кожен приніс ялинкову гірлянду, з'єднати їх в одну здоровеннецьку гірляндишу і прикрасити нею всі стіни і стелю.
І математичку Галину Семенівну! Про гірлянду ідею подала Лариска Литвак. Про математичку додав Стьопа Юхимчук.
– Взагалі-то можна! – сказав Супер-Джон. – Але як додаткове. А головне, треба, щоб було, як вибух! Супер!
– Правильно! Ффффу-у! – підхопив Стасик. – Десятки петард з'єднати в одну, вилізти на шкільне горище і я-ак жухонути!
– Фффффу-у-у!
– Щоб директорка зі школи тебе одразу – ффффу-у!.. Вона ж заборонила петарди! – сказав Вовочка.
– Однозначно! – погодився Вася Цюцюрський.
Боря Бородавко запропонував випустити здоровеннецьку багатометрову – на весь коридор – стінну газету з карикатурами на весь Супер «Б».
– Теж можна! – погодився Супер-Джон. – Але знову ж таки, як додаткове. Думайте, чилдрени, думайте!.. Супер мусить бути! Тисячолітній супер!
– От що найбільше запам'ятовується людям? – сказав Вовочка. – Або страшні злочини. Або, навпаки, якісь виняткові шляхетні вчинки. Злочини відпадають. Отож думайте над чимось благородним, високим, героїчним.
– Що ти пропонуєш? Винести когось із вогню? – спитав Супер-Джон. – Так це спершу підпалити треба! – хихикнув Стасик.
– Я ще не пропоную, – сказав Вовочка. – Я думаю! І ви думайте!
Три дні після цієї розмови Супер «Б» думав.
А на четвертий день, у понеділок, Вовочка Таратута прибіг до школи надзвичайно збуджений. Щоки його пашіли.
– Слухайте, чилдрени! – вигукнув він. – Ви знаєте, який завтра день?
– Ну який? – сказав Стасик. – Вівторок.
– А число?
– Дев'ятнадцяте грудня. Ну?
– Голоблі гну! Дев'ятнадцяте грудня! День Святого Миколая! Коли дітям подарунки дарують.
– А-а… Так то більше в селі, – зітхнув Стасик.
– Не тільки в селі! – заперечив Супер-Джон. – Мені теж завжди дарують… О! Це ідея!.. Давайте організуємо подарунки для всього класу. Я свого предка загітую, Боря Бородавко свого… Жаль, що Вероніка перейшла, а то б і її татулечка-банкіра підпрягли…
– Ні! Я не про це… Звісно, отримувати подарунки приємно. Це всім відомо. Але одержання навіть дуже бажаного подарунка згодом забувається. А треба, щоб не забулося! Треба, щоб довго муляло – може, й усе життя!
– То що ти пропонуєш? – спитав Супер-Джон.
Читать дальше