Всеволод Нестайко - Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)

– Вечір-то теплий, а що як уночі піде дощ? – спитав Стасик.

– Ще краще! – усміхнувся Стьопа. – Це підвищить наш рейтинг. Ночували не просто на дереві, а у дощ і негоду!

– Еге! – скривився Стасик. – А що як цей рейтинг обернеться на запалення легенів або навіть менінгіт?

По хворобах Стасик був авторитет – його мама працювала лікарем у дитячій поліклініці.

– Та не застудимося, панікер! – заспокоїв Стьопа. – Ми ж будемо у спальних мішках!

– А як ти збираєшся у спальному мішку на дерево дряпатися? – пхикнув Стасик. – Подивлюсь я на тебе!

– Спершу видряпаємося, а тоді заліземо у мішки, – сказав Стьопа.

– Однозначно! – кивнув Вася.

– Ой, хлопці! – несподівано вигукнув Стасик. – Це ж треба було не їсти цілий день. І мовчати. А ми базікаємо. І понаїдалися! У нас на вечерю були сирники, мої улюблені! Я п'ять штук умаламурив.

– Ну й що? – знизав плечима Стьопа. – На здоров'я! А завтра будеш голодувати. Там же не сказано, що спершу треба голодувати й мовчати, а тоді ночувати на дереві, а не навпаки. Отже, спершу переночуємо, а завтра вже поголодуємо і помовчимо. До речі, завтра і уроки не складні, навіть, якщо за мовчання двійки одержимо – не біда. І весь клас уже знатиме про нашу нічну пригоду. І ми ще й у записці напишемо, чого мовчимо.

– Завтра у нас на обід вареники з сиром… Мої улюблені, – зітхнув Стасик. – У тебе, все улюблене! Ненажера! Переб'єшся! – сказав Стьопа.

– Однозначно! – підтримав його Вася.

Дерева собі хлопці вибрали заздалегідь, звечора. І гілки навіть намітили. Щоб не впасти, як позасинають, вирішили прив'язатися – Стьопа спеціально познаходив у туристичному реманенті батьків міцні мотузки.

І от вони вже лежать на балконі та стиха перемовляються, щоб не заснути. Нарешті світло у батьків погасло, і звідти долинуло могутнє, з паровозним присвистом хропіння. Стьопа зробив знак, що операція починається. Вони поскидали спальні мішки з балкона, а тоді пострибали униз самі.

– Значить, так… – конспіративним голосом заговорив Стьопа. – Закидайте мішки на дерева, видряпуйтесь і залазьте в мішки, а тоді прив'язуйтесь.

– Еге! «Залазьте!» Легко сказати! – кректав Стасик, безрезультатно силкуючись залізти у спальний мішок, сидячи на гілці.

– Ой! – раптом скрикнув Вася.

– Що таке? – спитав Стьопа.

– Мішок упав!.. Однозначно!

– Злазь і однозначно починай все спочатку! Лопух! – лайнувся Стьопа.

Раптом щось гупнуло на землю і почувся зойк Стасика.

– Що таке? Що там іще? Знову мішок упав? – спитав Стьопа: у темряві нічого не було видно.

– Упав. Разом зі мною… – зітхнув Стасик.

– Ану вас! Стривайте, я зараз злізу, допоможу вам, – сказав Стьопа і зліз зі свого дерева. Спершу він допоміг улаштуватися Стасику, тоді Васі. Прив'язав обох мотузками до стовбурів, а тоді поліз лаштуватися сам. Довго вовтузився, ніяк не міг умоститися. Гострі сучки навіть через спальний мішок кололи в спину, муляли неймовірно. Хлопцям-то він допоміг – і мішки порозправляв, і до стовбурів прив'язав, а йому ж то не допомагав ніхто. За кілька хвилин Стьопа зрозумів, що до ранку витримати на цих сучках він аж ніяк не зможе. – От халепа! – бурмотів Стьопа. – Треба було заздалегідь гніздо мостити. У замітці ж написано, як дівчинка колоду на дерево витягла, щоб зручно спати було. А я злегковажив. Не витримаю я не те що до ранку, а взагалі більш як п'ять хвилин. Що ж робити?… – і роблено весело загукав до хлопців, – Гей! Стасик-пантерасик! Вася-пантерася!.. Як ви там?

– Поки що о'кей! – першим відгукнувся Стасик.

– Однозначно! – підхопив Вася. – А ти, Стьопа-пантеропа?

– Я – Степан-пантеран!

– Ні-ні! Стьопа-пантеропа! – засміявся Стасик. – Сам напросився!

– Однозначно! Ха-ха! – зареготав Вася.

Стьопі зовсім гірко стало. Треба було терміново щось придумувати.

– Слухайте, хлопці, а… а якщо злодії з'являться? – зловісно проказав він.

– Які злодії? – увірвавши сміх, спитав Стасик.

– Квартирні! Що по квартирах уночі лазять! – нагнітав атмосферу Стьопа. – Тітонька Інформація такі випадки страшні розповідала!.. Зараз же така злочинність!.. Ще й повбивають нас! Щоб не було свідків.

– Ану тебе! Чого ти раніше про це не говорив? – вигукнув Стасик.

– Мені самому тільки зараз стрельнуло… Ой! Дощ, здається, почався! Мені щось на ніс крапнуло.

– Ніякого дощу нема. То тобі ворона на ніс капнула.

– Однозначно!

Стасик і Вася були настроєні весело. їм не муляло, і нічна пригода здавалася їм уже цікавою, навіть захопливою.