Три дні Боря до школи не ходив. Лежав удома на канапі із зав'язаним горлом і трагічно дивився у стелю. Хоча боліло йому не горло, боліла душа. Але душу ж не перев'яжеш.
Старший Борин брат, десятикласник Аркаша, якому все стало відомо того самого дня, заспокоював невдаху-претендента:
– Не розпускай рюмси, Борю!.. Не тушуйся, старенький! Поразка на президентських виборах у демократичному суспільстві – нормальне явище. В Америці всі спершу програють, а тоді виграють. Іди в опозицію [2]… Створюй свою партію. Будеш лідером опозиції. Всі з цього починають.
І Боря став лідером опозиції. Правда, його партія була поки що нечисленна. Крім нього, складалася з трьох ображених самовисуванців. То були Стьопа Юхимчук, Стасик Макарець і Вася Цюцюрський. Проте опозиція була настроєна бадьоро й оптимістично.
– Спокуха, панове! Спокуха! – вигукував Макарець. – Той президент Вовочка, інфузорія, не сьогодні-завтра зганьбить себе. Ось побачите!.. Нахапає двійок, і ми поставимо питання про його негайне усунення.
– Це називається «імпічмент»! – сказав ерудит Боря.
– О! О! Імпічнемо його так, що він аж загуркоче! Мов порожня діжка! – вигукнув Юхимчук.
– Однозначно! – сказав Цюцюрський.
Але однозначно ганьбитися президент Вовочка не хотів. На диво опозиції, та й усьому класові, кинув він дивитися щодня телевізор, почав виконувати домашні завдання, і вчителі тільки встигали ставити йому «добре» і «відмінно».
– От бацила! Хапається за владу зубами, як той бультер'єр! – буркотів Юхимчук.
– Однозначно! – додавав Цюцюрський.
До речі, владою президент Вовочка користувався якось легко й весело. Він стежив за порядком, але нікому не робив серйозних зауважень. Тим, хто запізнювався на уроки, Вовочка говорив: «Ту-ту! Поїзд пішов! Двері зачиняються! Наступна станція – «Двійка за поведінку». Тим, хто, незважаючи на заборону директора, грав у «конячки» (тобто, сівши один одному на «копки-баранки», зіштовхувався у двобої), Вовочка співав «Розпрягайте, хлопці, коні!». А до тих, хто починав бійку, він підходив і, наслідуючи вчителя фізкультури Івана Степановича, казав: «Дихання рівне, спокійне! М'язи розслаблені! Вдих – видих! Вдих – видих!..» Якщо ж траплялося, що він сам помилявся, робив щось не так (з усіма ж буває), він весело казав: «Давайте відріжем Сусаніну ногу!» – «Не треба! Не треба! Згадав я дорогу!!!» – і одразу, не відкладаючи, виправляв свою помилку.
До того ж Вовочка Таратута виявив неабиякі організаторські здібності. На завершення першої чверті він організував (звичайно, з допомогою батьківського комітету і класної керівнички) дискотеку в кафе «Еней». Причому так витанцьовував на тій дискотеці, що викликав захоплення у диск-жокея, тата Лариски Литвак.
Лідер опозиції був у розпачі. «Партайгеноссе [3]» похмуро мовчали.
Борю терзали думки про страшну несправедливість зрадливої долі: «Ну хто, хто він такий, цей Вовочка?! Невіглас! Незнайко нещасний! Двієчник учорашній!»
Наче прочитавши думки брата, Аркаша якось сказав:
– До речі, Макіавеллі вважав, що для боротьби за владу виправдані… – Аркаша зробив паузу, – будь-які методи!
Ерудит Боря вже знав, чув від того ж таки Аркаші, що середньовічний італійський письменник, мислитель, історик, політичний і військовий діяч Ніколо Макіавеллі був голова. І брат Аркаша був голова. Посів друге місце на районній математичній олімпіаді. Отже, дві голови… А Боря що – дурень?! І Боря почав думати. Три дні він думав, думав, думав… А на четвертий день Боря Бородавко був черговим у класі. На великій перерві він, як уже було не раз, дістав із портфеля п'ятий том енциклопедії «Все про все» і зачитав приголомшливу інформацію про те, чому випадають молочні зуби, чого кучерявиться волосся, з якою швидкістю тече у жилах кров, для чого потрібні брови, як ми ковтаємо їжу і таке інше… Оточивши Борю, всі слухали і заздро зітхали. Ні в кого в класі не було такої енциклопедії. Ловка книженція! На першій палітурці намальовані дві кумедні мавпочки з акордеоном. На останній – кицька і пінгвіни… Вовочка теж зітхав. Що ж він – не жива людина, чи що?
А після уроків, коли вчителька вийшла з класу і всі, галасуючи, збирали портфелі, раптом Боря, перекрикуючи всіх, верескливо вигукнув:
– Ой! А де моя енциклопедія?!
Всі заціпеніли. У класі запанувала мертва тиша.
– От чорт! Хтось поцупив! – закричав Юхимчук.
– Спокуха! – кинувся до дверей Макарець. – Ніхто не вийде з класу, поки не перевіримо всі портфелі!
Читать дальше