Всеволод Нестайко - Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)

«Все!..»

Вовка тяжко зітхнув, поволі підвівся і став, похиливши голову, мов приречений. Він нічого не говорив, та й навіщо?… Вчителька й без слів усе зрозуміла.

– Сідай! Одиниця «з обманом»!

Потім вона викликала Любу Присяжнюк, і та стала жваво відповідати урок.

Вовка не слухав. Вовка сидів, підперши кулаком щоку, і спідлоба дивився на Марію Василівну. Дивився з такою безсилою люттю і відчаєм, як може дивитися тільки переможений на свого ворога-переможця.

Що вона наробила отою своєю одиницею!.. Що вона наробила!..

Все пропало!.. Все!

Сергій Петрович нізащо в світі не допустить Вовку до змагань.

Нізащо в світі!..

Його тренер Сергій Петрович – залізна людина. Та що й казати – у спортивній школі, куди ходить Вовка, – це закон: у кого погані оцінки, того до змагань не допускають. А як Вовка чекав цих змагань!..

Міські змагання зі стрибків у воду. Перші три призери їдуть у Краків. На міжнародні змагання.

Краків… Міжнародні змагання… Уявляєте?…

І у Вовки були реальні шанси на призове місце. Сам Сергій Петрович сказав:

– Якщо добре відпрацюєш вхід у воду, твій стрибок «сальто з піруетом» може потягти на дев'ять балів…

Сам Сергій Петрович…

І от…

Ну звичайно, він, Вовка, винен… Звичайно… Ну, не вивчив…

Але ж учора по телевізору був хокей. Великий хокей! Хіба можна було в цей час готувати уроки? Люди добрі!.. А перед цим – тренування.

А позавчора – дві серії «Фантомаса». Що? Не можна вже й подивитися? Того «Фантомаса» показують якийсь одиннещасний раз на два роки. Всі бачили, а йому – не можна? Не можна?… Ігор Дмитруха сказав, що «Фантомаса» треба неодмінно подивитися, бо знімуть. І так в одному лише кінотеатрі йде. Поки туди доїхав, поки назад. Коли ж ті уроки робити? Уночі, чи що?… Сергій Петрович сам казав, що перевтомлюватись не можна, бо втратиш спортивну форму.

До того ж Вовка був абсолютно, ну абсолютно переконаний, що його не викличуть. Адже Марія Василівна зовсім недавно викликала. І поставила трійку з плюсом. З плюсом! Цілком гарна оцінка… Спокійнісінько можна було сьогодні його не чіпати. Але ж ні – викликала! На зло викликала!.. Ну як до неї можна ставитися після цього?…

І що це взагалі за вчителька?!

Якась старорежимська смішнячка. Не в сучасній школі їй місце, а в пансіоні для… для шляхетних дівиць. Факт!

А оцінки які вона ставить! Це ж комедія, а не оцінки! Це ж для фейлетону в газету!.. У жодного вчителя в світі немає таких оцінок. І вигадала ж! Одиниця «з обманом» (одиниця, обведена буквою «О», – це коли одразу не признаєшся, що не вивчив уроку). Двійка – майже трійка» (2->3) – це коли старався, готував урок, але нічого не вийшло. А плюси та мінуси!.. Трійка з двома мінусами. Четвірка з трьома мінусами. П'ятірка з плюсом.

Просто плюс без усякої оцінки (коли добре відповів на незначне усне питання).

Якісь допотопні оцінки. І куди тільки директор дивиться!..

А це незмінне на початку кожного уроку:

– По-опруо-осимо-оти-ишу-у!

Вимовляє вона цю фразу, розтягуючи слова і смішно складаючи свої зморшкуваті старечі губи дудочкою. Ну що це за вчителька, скажіть, будь ласка! Карикатура! Сміхота!..

… На столі в Марії Василівни лежить портфель. Старий потертий шкіряний портфель, на кришці якого біліє схожа на паралелограм металева пластинка – монограма, теж стерта й подряпана, так що слів уже не видно й напис розібрати неможливо. Цьому портфелю дуже багато років, мабуть, удвоє більше, ніж Вовці. А вона досі його носить. Такий мотлох! Не може купити нового. Просто гидко дивитися.

Вовці чомусь згадалося, як він одного разу влітку випадково зустрів Марію Василівну в Ботанічному саду. Вона сиділа на лавці з маленькою білявою дівчинкою років п'ятьох.

Дівчинка вередувала, кривила губки й не хотіла їсти хліб із маслом.

– Настусю, ну з'їж хоч трішечки. Я тебе прошу, – лагідно вмовляла її Марія Василівна.

Настуся одверталася й махала своєю пухкенькою ручкою:

– Ай! Відчепись, ба! Перестань! Сказала, не буду, і все. Відчепись! Не приставай.

Загалом Марія Василівна нічим не відрізнялась від тих численних бабусь, котрі цілісінькими днями гуляють зі своїми онуками в Ботанічному саду, – хто з шитвом, хто зі старою зачитаною книжкою, і кожна з неодмінним кошиком, з якого вистромлюється пляшка молока та загорнуті в папір бутерброди.

І, як усяка капризна внучка, білява Настуся мала над Марією Василівною необмежену владу. Важко було повірити, що це та сама Марія Василівна, котра безжально виводила в класному журналі одиниці «з обманом» та інші страхолюдні оцінки.