Іван Багмут - Блакитне плесо

— Як не допомогти хорошій справі,— усміхнувся майстер. — Ви нам допомагаєте, ми — вам. Ваш колгосп постачає нам буряки, і треба сказати, не погано постачає, чому ж не поділитися з вами тим, що є в нас? Возіть собі на здоров’я!

Під’їхав на коні Володимир Семенович.

Від села показалися юрби дітвори.

Степан Юрійович наказав горністові грати збір, і хлопчики і дівчатка вишикувались по загонах.

Петро Горобець підійшов до Степана Юрійовича:

— Піонерська дружина номер сімнадцять імені Зої Космодем'янської вишикувана для роботи на будівництві шкільного ставка! — урочисто проказав він.

— За справу Комуністичної партії будьте напоготові! — схвильовано проголосив Степан Юрійович.

— Завжди напоготові! — вигукнули піонери з таким завзяттям, що майстер з цукроварні усміхнувся.

Виступив секретар партійної організації колгоспу і сказав, що піонери разом з комсомольцями починають велику і потрібну для народа справу і що колгосп всіляко допомагатиме їм.

— Ви рветеся до корисної праці, — продовжував він, — і це є запорукою того, що з вас виростуть чесні, віддані народові і партії радянські громадяни. Лише праця здатна виховати повноцінну людину. Лише праця дає найвище задоволення людині. Любіть працю, бо в ній найбільше щастя! Отже, до праці! — закінчив він, а Степан Юрійович наказав піонервожатим вести загони на відведені їм ділянки,

На хвилину дитячий галас, стих. Чутно, було лише дзенькіт лопат та хруст розрізуваної залізом дернини.

Нарешті!

Почалось будівництво ставка!

Такого святкового настрою Панько не переживав ще ніколи. З блискучими очима, піднесений, він щосили вганяв лопату в землю, вирізував чотирикутник пророслого трав’яним корінням ґрунту, підважував його, відносив за межу майбутньої греблі, а на душі наче щось співало, і все — і сонячне проміння, і спів жайворонка, і запашне повітря, все, здавалося, було сповнене радості.

Діти снували, як мурашки, спочатку тихо, захоплені урочистістю моменту, але що далі, то гомінливіше, з веселим сміхом, з радісним галасом. Над балкою стояв дзвін: дзвенів сміх, дзвеніли, розрізаючи землю, лопати, дзвенів біля вузькоколійки молоток майстра, високо в небі дзвеніла пісня жайворонка, а в серцях працівників дзвеніла радість.

Хлопчики й дівчатка, весело штовхаючись, одне одному заважаючи, вирізали дернину і відносили її геть, складаючи в загату.

Панько, весь мокрий від поту, але щасливий, шмигляв, як миша, в густому натовпі, думаючи лише про одне — якомога більше зробити. Зараз, коли почалося будівництво, він навіть не уявляв, як це бувало завжди, широкого плеса, синіх хвиль або тьмяного дзеркала води свого улюбленого, вимріяного ставка, він був захоплений працею, і сама праця давала йому щастя.

Раптом йому вчулося, наче галас на одному краю греблі стих. Він опустив лопату і озирнувся. Але для турботи не було підстав. Еге! Оце праця! Піонери з першого загону влаштували конвейєр: четверо копали ґрунт, а решта вишикувалась у довгі ланцюжки і передавала ґрунт з рук у руки. Панько замилувався роботою першого загону, але не минуло і кількох хвилин, як і другий загін перебудувався, і вже замість безладного галасу звідти чулося ритмічне:

— Гех! Гех!

— Гех! Гех!

На мить спинився і загін номер три. Панько, Микола, ще два хлопці, залишившись з лопатами, копали, а решта вишикувалась ланцюжками, влаштувала конвейєр.

Ось перешикувались загони номер чотири і п’ять. На греблі враз стало просторо, наче посвітлішало. Розмірені рухи, ритмічна праця перетворили стоголосий натовп на єдиний організм, і робота вже не та, вона не важка, вона, як танок, як пісня, вона підносить працівника, наче на крилах, дає насолоду, радість.

Рухи щодалі стають все швидшими і швидшими, кирпичинки дерну тільки мигтять, перелітаючи з одних рук до інших, але діти, заворожені ритмом, не відчувають втоми.

Ох, і гарно ж працювати!

— Воду привезли! — гукнув хтось, і тільки тепер Панько відчув страшенну спрагу.

Аргунь гукнула на весь голос:

— Воду пити по черзі! Не кидати роботу!

Але в цей час пролунав сигнал горніста, сповіщаючи про перерву на снідання.

— Перерва! Перерва! — завирувало навколо. Піонери кинулися хто до бочки з водою, а більшість, хоч як хотілося пити, побігли дивитися на маленьку залізницю, що її встановлювали комсомольці.

Через кілька хвилин хлопчики і дівчатка сиділи рядками на траві, розв’язуючи вузлики з хлібом, салом, яєчками, цибулею. Панько нашвидку поснідав і побіг знову до вузькоколійки. Степан Юрійович, Аркадій Іванович і майстер обходили фронт робіт.