Алан Мілн: Вінні-Пух

— Та знаю, знаю!

— То розкажи, татусю, будь ласка, — попросив Крістофер Робін.

— Гаразд, спробую.

— І я спробував...

Колись, давно-давно,— здається, минулої п'ятниці — у Лісі жив собі самотній Вінні-Пух.

— Мабуть, йому, однісінькому, там було дуже страшно? — спитав Крістофер Робін.

— Ніскілечки! — буркнув хтось баском.

Одного разу Вінні Пух пішов на прогулянку й забрів на галявину, що була посеред самого Лісу. А посеред самої галявини ріс височенний дуб, а з-посеред самого дуба долинало голосне дзижчання: жжжжжжж!

Вінні-Пух сів під дубом на траву, обхопив голову лапами і став думати-гадати.

Спершу він подумав так:

"Оте жжжжжж! — то недарма. Саме жикання ні з того ні з сього не візьметься. Коли є жикання — це означає, що хтось для чогось жикає. Дуб жикати не може. Значить, жикає хтось інший. А навіщо тобі жикати, якщо ти не бджола? Отже, жикають бджоли. По-моєму, так!"

Далі він ще подумав, подумав і сказав сам до себе:

— А для чого на світі бджоли? Щоб робити мед! По-моєму, так!

Тут він підвівся і сказав:

— А для чого на світі мед? Щоб я його їв! По-моєму, тількитак!

І з цими словами він подерся на дерево. Він ліз, ліз і ліз і, поки все ліз та ліз, по дорозі мурмотів собі пісеньку, яку сам щойно склав:

От він видерся ще трохи вище... і ще трохи вище... а далі ще зовсім-зовсім трішечки вище. І на цей час йому в голові забриніла інша пісенька:

Правду кажучи, Пух уже добряче стомився, через те й пісенька вийшла трохи жалісливою. Але йому залишилось дертися зовсім-зовсім-зовсім небагато: ну, тільки стати на оцю гілочку — і...

Трррісь!!!

— Рятуйте! — крикнув Пух, пролетівши три метри донизу і бемцнувшись об іншу гілку.

— Ех, навіщо я... — пробурмотів він, пролетівши наступних п'ять метрів і бемцнувшись об третю гілку...

— Та я ж не хотів робити ніякої шко... — спробував він пояснити, пролетівши ще метрів із сім догори ногами і бемцнувшись об четверту гілку,— я ж тільки хотів...

— Звісно, краще було б не... — тільки й устиг вимовити Пух, почоломкавшись лобом та спиною ще із шістьма гілками.

— А все через те, — нарешті зізнався він, коли ще тричі перекувицьнувся догори п'ятами, побажав усього найкращого найнижчій гілляці і шугнув у саму середину колючого-преколючого малинового куща, — все через те, що я дуже люблю мед. Рятуйте!

Пух виповз із куща, повисмикував з носа трохи колючок і знов почав думати. І перш за все він подумав про Крістофера Робіна.

— Про мене? — схвильовано перепитав Крістофер Робін, не вірячи такому щастю.

— Авжеж, про тебе.

Крістофер Робін нічого не сказав, але очі його все круглішали й круглішали, а щоки все рожевіли та рожевіли.

Отож Вінні-Пух і подався до свого друга Крістофера Робіна, що жив у тому самому Лісі, тільки в іншому місці, за зеленими дверима.

— Доброго ранку, Крістофере Робіне, — сказав Вінні-Пух.

— Доброго ранку, Вінні-Пуше,— сказав Крістофер Робін.

— Цікаво, чи нема в тебе часом повітряної кульки?

— Повітряної кульки?

— Еге. Я оце саме йшов і думав: "Чи нема часом у Крістофера Робіна повітряної кульки?" Мені було просто цікаво знати.

— А для чого тобі повітряна кулька? — спитав Крістофер Робін.

Вінні-Пух озирнувся довкола й, упевнившись, що ніхто не підслуховує, приклав лапу до рота й прошепотів страшним голосом:

— Мед!

— Та хто ж ходить по мед із повітряними кульками?

— Я ходжу! — сказав Пух.

А трапилося так, що саме напередодні Крістофер Робін був на вечірці у свого друга Паця і там усім гостям роздавали повітряні кульки. Крістоферові Робіну дісталася велика зелена кулька, а одному з Кроликових Родичів та Знайомих приготували велику-превелику синю кульку. Але той Родич і Знайомий не взяв її, бо сам був такий малий, що його не взяли в гості. Отож Крістоферові Робіну довелося вже — так тому й бути — прихопити додому обидві кульки — і зелену, і синю.

— Яка тобі більше до вподоби? — запитав Крістофер Робін Вінні-Пуха..

Пух згріб голову в лапи й глибоко задумався.