Астрід Ліндгрен - Малий і Карлсон, що живе на даху

— Я не маю часу стояти тут і слухати твої теревені! — сказала панна Цап. — І мені зовсім байдуже, що ти робитимеш, як будеш великий. Але поки ти малий, то мусиш бути чемний і слухняний. Тож гайда вчити уроки!

— Аякже, неодмінно, — сказав Малий і так зареготав, що аж сперся об одвірок. — Та коли я буду великий, як ви, то напевне почну гримати на дітей.

Панна Цап, здавалося, ладна була кинутись на нього, коли це за вікном щось заревло, мов корова. Панна Цап швидко обернулася і враз побачила, що булочки зникли.

— О господи, де ж мої булочки? — зойкнула вона. Панна Цап кинулася до вікна — певне, сподівалася побачити злодія, що стрибає вниз із повними жменями булочок. Наче не розуміла, що Свантесони мешкали на четвертому поверсі, а такого довгоногого злодія не буває.

Зовсім перелякана, панна Цап опустилася на стілець.

— Може, то голуби? — промимрила вона.

— Більше скидалося на корову, — мовив Малий. — Мабуть, сьогодні там літає якась корова, що любить булочки.

— Не верзи дурниць, — розсердилася панна Цап. Тієї миті Малий почув, що Карлсон знов літає за вікном. Щоб панна Цап не звернула уваги на Карлсона, Малий почав співати на весь голос:

Малий часом складав вірші разом з мамою, і самому йому пісенька про корівцю здалася гарною. Але панні Цап вона не сподобалась.

— Не верзи дурниць! — ще раз гримнула: вона.

Саме тієї миті біля вікна щось легенько брязнуло, аж Малий і панна Цап підскочили з переляку. І тоді вони побачили, що то брязнуло. На порожній таці з-під булочок лежало п’ять ере.

Малий знов захихотів.

— О, яка чудова корівця! — вигукнув він. — Заплатила за булочки!

Панна Цап аж почервоніла з люті.

— Що це за безглуздий жарт! — закричала вона й кинулась до вікна. — Це, мабуть, хтось із квартири над нами так забавляється: краде булочки й кидає п’ять ере!

— Над нами немає більше квартир, — сказав Малий. — Ми на останньому поверсі, далі вже тільки дах.

Панна Цап зовсім знавісніла.

— Я нічого не збагну! — кричала вона. — Нічогісінько не збагну!

— Еге ж, я вже помітив, — сказав Малий. — Але не журіться, всі ж не можуть бути швидкі на розум.

Лусь — і Малий дістав ляпаса.

— Я тебе навчу, як пащекувати! — крикнула панна Цап.

— Ні, прошу вас, не вчіть, — сказав Малий. — Бо мама не впізнає мене, як приїде додому.

Хлопцеві потемніло в очах, і він заплакав. Досі йому ніхто не давав ляпасів, і він їх не любив. Він злісно витріщився на панну Цап.

Тоді вона взяла Малого за плече і виштовхала до його кімнати.

— Сиди тут, і хай тобі буде соромно, — сказала вона. — Я замкну двері й заберу ключа, тоді ти, може, перестанеш щохвилини бігати до кухні.

Вона глянула на годинника.

— Я прийду о третій і відчиню. А до того часу подумай, що кажуть, коли просять пробачення.

І панна Цап пішла. Малий був лютий на панну Цап. Та водночас його трохи мучило сумління, бо ж він сам повівся не дуже гарно. Мама може подумати, що він дражнив хатнього цапа і був нечемний.

Мама, еге ж… Малий міркував, чи не поплакати йому трохи.

Аж ось він почув гудіння, і крізь вікно влетів Карлсон.

— А чи не пообідати нам трошки? — сказав Карлсон. — Шоколад з булочками в мене на ганочку… я пригощаю.

Малий тільки мовчки дивився на нього. О, який Карлсон чудовий, найкращий за всіх! Малому аж захотілось обняти його, і він спробував обняти Карлсона, але той відштовхнув хлопця.

— Спокійно, тільки спокійно! Ти ж не в бабусі. Ну, то йдеш зі мною?

— Ще б пак, — мовив Малий. — Хоч ні, мене замкнено. Я сиджу, наче у в’язниці.

— Так думає хатній цап, — сказав Карлсон. — І нехай собі далі так думає.

Очі в нього заблищали, і він радісно застрибав перед Малим.

— Знаєш що? Будемо гратися; ти сидиш у в’язниці, і тобі страшно, бо тебе стереже бридкий хатній цап. І от приходить могутній, і відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий герой і визволяє тебе.

— Який це герой? — спитав Малий.

— Спробуй відгадати, якщо можеш!

— Невже ти? — сказав Малий. — Тоді, я думаю, ти можеш визволити мене негайно ж.

Карлсон теж так думав.

— Бо той герой такий моторний, — казав він. — Швидкий, мов яструб, не віриш? І відважний, і дужий, і вродливий, і до міри затовстий, і він спускається, і визволяє тебе, і він такий відважний, такий… гей-гей, ось він уже тут!