Астрід Ліндгрен - Малий і Карлсон, що живе на даху

Мама похитала головою.

— Добре, що скоро почнуться канікули і ти поїдеш до бабусі. Може, хоч там уже той Карлсон відчепиться від тебе.

Малий зовсім забув, що його чекає таке лихо. Його на ціле літо пошлють у село до бабусі! І він два місяці не побачить Карлсона! Взагалі в бабусі йому дуже подобається, там завжди так весело, гарно, але без Карлсона… А що, як Карлсон уже не житиме на їхньому даху, коли Малий повернеться додому?

Він сперся ліктями на стіл, обхопив голову руками й спробував уявити собі, як він житиме без Карлсона.

— Ти хіба не знаєш, що не можна класти лікті на стіл? — зауважила Бетан.

— Стеж за собою! — відрубав їй Малий.

— Малий, прийми лікті зі столу, — сказала мама. — З’їси ще кучерявої капусти?

— Ні, краще вмерти, — відповів він.

— Ох, як негарно, — мовив тато. — Треба казати: «Ні, дякую».

«Чого це вони так командують хлопцем, що коштує сто тисяч мільйонів крон?» — подумав Малий, але вголос не вимовив цього.

Натомість він сказав:

— Ви ж самі чудово розумієте, що коли я кажу: «Краще вмерти», то маю на думці: «Ні, дякую».

— Але виховані люди так не кажуть, — мовив тато. — А ти хіба не хочеш стати вихованою людиною?

— Ні, тату, я хочу стати таким, як ви, — сказав Малий.

Мама, Боссе і Бетан зареготали.

Малий не зрозумів, чого вони регочуть, та йому здалося, що сміються з його тата, а цього вже він не міг стерпіти.

— Еге ж, я хочу бути таким, як ви, тату, бо ви дуже гарні, — сказав він, ніжно дивлячись на батька.

— Дякую, синку, — сказав тато. — Але як же це так, що ти не хочеш більше кучерявої капусти?

— Ні, краще вмерти!

— Та вона дуже корисна, — сказала мама.

— Мабуть, що так, — погодився Малий. — Я давно помітив: що їжа несмачніша, то вона корисніша. Хотів би я знати, чому всі ті вітаміни є тільки в тому, що несмачне?

— А ти б, звичайно, хотів, аби вітаміни були в шоколаді та жувальній гумці? — глузливо зауважив Боссе.

— Давно вже ти нічого не казав такого розумного, — відповів йому Малий.

Після обіду Малий пішов до своєї кімнати. Він усім серцем бажав, щоб якнайшвидше прилетів Карлсон. Адже Малому невдовзі доведеться поїхати з міста, тому він хотів тепер частіше зустрічатися з Карлсоном.

Карлсон, певне, вгадав його бажання, бо відразу прилетів, тільки-но Малий визирнув у вікно.

— У тебе сьогодні немає гарячки? — спитав Малий.

— У мене? Гарячки?.. В мене її ніколи не буває! Це тільки вмовляння.

— Ти вмовив себе, що маєш гарячку? — здивувався Малий.

— Ні, я вмовив тебе , що маю гарячку! — відповів Карлсон і задоволено засміявся. — Відгадай, хто найкращий у світі жартівник?

Він ані миті не сидів на місці. Розмовляючи з Малим, він весь час сновигав по кімнаті, обмацував усе, відчиняв дверцята, шухляди і з великою цікавістю оглядав кожну річ.

— Ні, сьогодні в мене немає гарячки. Сьогодні я надзвичайно здоровий і маю бажання трохи погратися.

Малий також був не від того, щоб трохи погратися. Проте насамперед хотів, аби мама, тато, Боссе і Бетан побачили нарешті Карлсона й перестали набридати йому розмовами про те, що Карлсон не існує.

— Почекай мене трошки, — швидко сказав він, — я зараз вернуся.

І він кинувся до вітальні.

Боссе і Бетан, на жаль, щойно кудись пішли, зате хоч мама й тато сиділи у вітальні. Малий схвильовано сказав їм:

— Мамо й тату, ходім зараз же до моєї кімнати!

Він не зважувався й згадувати про Карлсона — краще буде, як вони побачать його без попередження.

— А може, ти посидиш із нами? — спитала мама.

— Ні, ви ходіть зі мною. Там ви щось побачите.

Після недовгих переговорів Малому пощастило забрати маму й тата до своєї кімнати. Радий і щасливий, він відчинив навстіж двері — нарешті вони побачать Карлсона!

Та ба! Малий трохи не заплакав з розчарування. Кімната була порожня, так само, як минулого разу, коли він хотів показати Карлсона.

— То що ми маємо тут побачити? — спитав тато.

— Нічого особливого, — промимрив Малий.

На щастя, тієї миті задзвонив телефон, отож Малому не довелось нічого пояснювати. Тато пішов говорити по телефону, а мама згадала, що залишила в духовці солодкий пиріг, і поспішила до кухні.

Малий зостався сам і сів біля вікна. Він був дуже сердитий на Карлсона і поклав собі сказати йому все відверто, коли той знов прилетить.

Проте ніхто не прилетів. Натомість відчинилися дверцята шафи і звідти висунулось хитре Карлсонове обличчя.

Малий був страх який вражений.

— Що ти робив у моїй шафі? — спитав він.