Туве Янссон - Диво-капелюх

Мумрик-Нюхайлик кивнув головою. Він робив з очерету човники і пускав за водою.

— Куди вони пливуть? — запитав Мумі-троль.

— Туди, де немає мене, — відповів Мумрик-Нюхайлик.

Човники один по одному зникали за поворотом.

— Навантажені цинамоном, акулячими зубами, смарагдами, — мрійливо сказав Мумі-троль.

Мумрик-Нюхайлик зітхнув.

— Ти питав мене про плани, — мовив Мумі-троль. — А в тебе є якісь плани?

— Є, — відповів Мумрик-Нюхайлик. — Один план. Але він тільки для мене самого.

Мумі-троль уважно подивився на нього й запитав:

— Ти хочеш іти в мандри?

Мумрик-Нюхайлик кивнув головою.

Якийсь час вони сиділи мовчки, тільки вимахували ногами. Річка під ними пливла кудись у чужі краї, за якими тужив Мумрик-Нюхайлик і в які хотів податися сам один.

— Коли ти вирушаєш? — запитав Мумі-троль.

— Зараз! — відповів Мумрик-Нюхайлик і викинув у воду всі човники.

Він сплигнув з поруччя і потягнув носом повітря. День був чудовий, якраз мандрувати. В сонячному промінні червоніли гірські хребти, дорога звивалася до них і зникала з другого боку. Там була інша долина, а тоді знов інші гори…

Мумі-троль дивився, як Мумрик-Нюхайлик складав намет.

— Довго ти мандруватимеш? — запитав він.

— Ні, першого ж весняного дня вернуся, — відповів Мумрик-Нюхайлик. — І свисну тобі під вікном. Рік скоро мине.

— Еге ж, — зітхнув Мумі-троль. — Ну, то прощай!

— Прощай! — відповів Мумрик-Нюхайлик.

Мумі-троль лишився на мості. Він дивився, як Мумрик-Нюхайлик ставав дедалі менший і врешті зник між березами та яблунями. Аж ось він почув звуки губної гармонії. Мумрик-Нюхайлик грав: «Гей, тваринки, почіпляйте банти на хвости».

«Тепер він веселий», — подумав Мумі-троль.

Мелодія ставала тихіша й тихіша, а тоді й зовсім затихла. Мумі-троль пішов назад росяним садком.

На ганку він побачив Чубслю й Махслю, що грілися на сонечку.

— Вітаємосля тебесля, — озвалася до нього Чубсля.

— Привіт, — відповів Мумі-троль, бо вже навчився розуміти їхню мову (хоч розмовляти йому було важко).

— Ти плакавсля? — запитала Махсля.

— Ет, — сказав Мумі-троль. — Мумрик-Нюхайлик пішов від нас.

— Шкодасля, — співчутливо мовила Чубсля. — Чи ти не втішишсля, коли поцілуєшсля мене в ніссля?

Мумі-троль ласкаво поцілував Чубслю в ніс, але не повеселішав.

Чубсля й Махсля нахилилися одна до одної і довго шепотілися. Потім Махсля урочисто заявила:

— Ми вирішилисля показати тобісля схованесля.

— У валізці? — запитав Мумі-троль.

Махсля й Чубсля жваво закивали головами.

— Ходімосля, мерщійсля! — сказали вони й побігли під живопліт.

Мумі-троль поліз за ними і серед найгустіших заростів, де було майже темно, побачив таємний сховок Чубслі й Махслі. Землю в ньому вони встелили пухом, а гілля навколо прикрасили черепашками та біленькими камінцями. Ніхто б не здогадався, що там є сховок, хоч би навіть ішов повз живопліт. На ликовій маті стояла валізка.

— Це Хропчина мата, — сказав Мумі-троль. — Вона вчора шукала її.

— Таксля, — сказала Махсля. — Вона не знаєсля, що ми її взялисля!

— Гм, — буркнув Мумі-троль. — Ви хочете показати мені, що сховане у валізці?

Чубсля й Махсля радісно кивнули. Вони поставали обабіч валізки й почали урочисто рахувати:

— Разсля, двасля, трисля! — І одним махом відчинили її.

— Ото лиха година! — вигукнув Мумі-троль.

Темний сховок наповнився лагідним червоним світлом. Перед ним лежав рубін, великий, як голова пантери, яскравий, як сонце навзаході, мерехтливий, мов полум’я чи брижі на воді.

— Сподобавсля тобісля? — запитала Чубсля.

— Так, — стиха відповів Мумі-троль.

— Ти більше не будешсля плакатисля? — спитала Махсля.

Мумі-троль похитав головою.

Чубсля й Махсля полегшено відітхнули й сіли помилуватися самоцвітом. Вони дивилися на рубін мовчки, з щирим захватом.

А він мінився, як море. То був просто ясний, то рожевів, як снігові вершини, коли сходить сонце, то раптом зсередини його пробивався багряний блиск, а то ще здавався чорним тюльпаном з іскристими тичинками.

— О, якби його побачив Мумрик-Нюхайлик! — сказав Мумі-троль.

Він довго-довго дивився на самоцвіт. Час поволі спливав, а в голові його роїлися різні думки.

— Гарний самоцвіт, — сказав він нарешті. — Можна мені буде ще колись поглянути на нього?

Але Чубсля й Махсля нічого йому не відповіли.

Мумі-троль виліз з-під живоплоту, і йому аж у голові трохи запаморочилося від білого денного світла. Довелося посидіти на траві, поки все минулося. «Ото лиха година, — думав він. — Я ладен собі хвоста відкусити, коли це не Королівський Рубін, якого Чарівник подався шукати на Місяць. А він у Чубслі й Махслі, ці маленькі дивачки весь час носять його в своїй валізці!»