Туве Янссон - Диво-капелюх

Руки в жінки були схрещені на грудях, оздоблених золотими квітками й ланцюжками, а з тонкого стану рівними червоними згортками спадала сукня. І все було з пофарбованого дерева. Одне дивно: жінка не мала спини.

«Це занадто гарний подарунок для Мумі-троля, — міркувала Хропка. — Та однаково хай буде йому».

Надвечір горда Хропка запливла до затоки, сидячи на животі дерев’яної королеви.

— Ти знайшла човен? — запитав Хропик.

— І сама доправила його сюди? — здивувався Мумі-троль.

— Це прикраса з прови корабля, — пояснив Мумі-тато, що замолоду бував на морі. — Моряки люблять прикрашати свої кораблі дерев’яними королевами.

— Навіщо? — запитав Пхик.

— Щоб було гарно, — відповів тато.

— Але чому ж у неї немає спини? — здивувався Гемуль.

— Щоб вона щільно прилягала до стовпа, чому ж іще, — сказав Хропик. — Навіть дитина здогадалася б.

— Вона надто велика, щоб почепити її на «Шукача пригод», — сказав Мумрик-Нюхайлик. — А дуже шкода.

— О, яка вродлива дама, — зітхнула мама Мумі-троля. — Подумати тільки: така гарна і не має з того ніякої радості.

— А що ти зробиш з нею? — запитав Пхик.

Хропка опустила очі, всміхнулась і сказала:

— Думаю віддати її Мумі-тролеві.

Мумі-троль не міг і слова вимовити. Червоний, мов рак, він ступив уперед і вклонився. Хропка розгублено присіла — достоту, як кавалер і дама на бенкеті.

— Сестро, — вигукнув Хропик, — ти ще не бачила, що я знайшов!

Він гордо показав на купку блискучого золота, що лежало в піску.

Хропка глянула на нього.

— Щире золото! — стиха мовила вона.

— І там його ще й лишилося повно! — похвалився Хропик. — Ціла золота гора!

— А я зібрав те, що прибилося само собою, — сказав Пхик. — І це будуть мої власні речі!

О, як усі захоплювалися своїми знахідками. Родина Мумі раптом забагатіла. Але найкоштовнішою здобиччю все-таки були дерев’яна королева і чудесний снігопад усередині скляної кулі.

Коли вітрильник після бурі нарешті відплив від безлюдного острова, він набагато поважчав. Ззаду пливла ціла флотилія балок і дощок, а вантаж на човні складався з золота, зимового талісмана, великого соснового буя, черевика, вищербленого коряка, коркового пояса й ликової мати. На прові лежала дерев’яна жінка й дивилась понад море. Коло неї сидів Мумі-троль, поклавши лану на її гарні сині коси. Який він був щасливий!

Хропка часом позирала в його бік.

«Ох, аби я була така гарна, як та дерев’яна королева! — думала вона. — А в мене тепер ще й гривки немає…» Вона вже не раділа, як перше. Ні, була майже зажурена.

— Тобі подобається королева? — запитала вона.

— Дуже подобається, — відповів Мумі-троль, не глянувши на неї.

— Ти ж казав, що не любиш дівчат з косами, — мовила Хропка. — А втім, у неї коси намальовані!

— Але як гарно намальовані! — сказав Мумі-троль.

Хропка зажурилася. Вона дивилась на море і помалу почала сіріти. До горла їй підступали сльози.

— Мені здається, що ця дерев’яна королева дурна! — сердито сказала вона.

Мумі-троль глянув на Хропку.

— Ти чого посіріла? — здивувався він.

— Так собі! — відповіла Хропка.

Тоді Мумі-троль зліз з прови й сів біля неї.

— Знаєш що? — сказав він по хвилі. — Мені також здається, що дерев’яна королева зовсім дурна!

— А що я казала! — зраділа Хропка й знову порожевіла.

Сонце поволі хилилося до вечора, і довгі блискучі брижі набули золотого відтінку. Все стало золоте — вітрило, човен і ті, що в ньому сиділи.

— Пам’ятаєш золотого метелика? — запитав Мумі-троль.

Хропка кивнула головою, втомлена й щаслива.

Вдалині в промінні вечірнього сонця мерехтів і мінився безлюдний острів.

— Я оце собі думаю: що ми зробимо з Хропиковим золотом? — сказав Мумрик-Нюхайлик.

— Обкладемо ним грядки, щоб гарно було, — відповіла Мумі-мама. — Звичайно, тільки більшими шматками, бо малі, здається, ні на що не придатні.

Всі замовкли й дивилися, як сонце пірнуло в море і барви поблякли, змінившись на сині й фіалкові. А «Шукач пригод», повільно погойдуючись, плив додому.

Наприкінці липня в долині Мумі запанувала страшна спека. Жодна пташка не зважувалась випурхнути з гілля. Дерева були втомлені й закурені, струмок висох і тік через прив’ялі луки рудий, міленький. Вода в диво-капелюсі (його помилували й поставили на столику під дзеркалом) не встигала ставати соком, бо її випивали.