Всеволод Нестайко - Пригода в кукурудзі (збірник)

Довго ще бігли ми по пляжу, лякливо оглядаючись — чи не женеться слідом ця життєрадісна Варвара Дормидонтівна.

Гастроном ледве встигав за нами.

— Ху, чорт! — переводячи подих, з досадою сказав Тимко. — Тепер ще розповість чого доброго! І все через тебе, Гастрономе. Завжди свиню підкладеш. Сидів би ліпше вдома.

Гастроном винувато мовчав.

Щоб знову випадково не зустрітися з тіткою Варварою, ми пішли на Матвіївську затоку. Тут було менше народу і дуже красиво. Минулої неділі я і Тимко їздили сюди з батьками і запам'ятали це місце.

Велика патлата верба схилилася до самої води і купає в ній свої довгі віти. Під вербою м'якенька травичка, а поряд чистий білий пісочок. Дно тут пологе, рівне, без водоростей. І течії майже нема, вода тиха, спокійна. Кращого місця для купання і не знайдеш.

Ми нетерпляче почали роздягатись. А за хвилину вже забули про все на світі. Ми хлюпались у воді й шалено верещали від захоплення. Ух, як хороше!..

Гастроном, як завжди, відстав од нас і ще вовтузився на березі, охайно складаючи наш одяг під деревом.

— Гастро-о-о-номе! — закричав Тимко. — Сиди ліпше на березі та пильнуй наші штани. Гляди, щоб не вкрали.

Гастроном підійшов до води. Обережно занурив одну ногу і зразу ж відсмикнув — вода здалася йому холодною. Ми зареготали. Я вдарив долонею по воді й оббризкав його.

Гастроном зойкнув і відскочив на пісок. Ми ще гучніше зареготали. Тоді він розбігся і дзвінко плюхнувся у воду. І… поплив. Ми здивовано перезирнулись. Чесно кажучи, ми чомусь були певні, що Гастроном не вміє плавати. Куди йому, такому, плавати! А він, виявляється, вміє. Та ще як уміє! Не гірше за кожного з нас. Гастроном зразу помітив, що ми здивовані, й тут-таки продемонстрував усе своє вміння. Він плавав на вимашку, по-морському, на боці, на спині… Плавав за допомогою самих лише рук і самих лише ніг. І навіть… навіть просто лежав на воді, не рухаючись. І не тонув. Як дерев'яний! Цього вже ніхто з нас не вмів.

Гастроном сяяв, поглядаючи на наші здивовані обличчя. Він був щасливий. Ще ніколи в житті він не мав такого успіху.

Ну, ми дивувалися три хвилини, п'ять хвилин, а потім нам це набридло, і ми продовжили купатися. Але Тимко не міг пережити те, що Гастроном уміє лежати на воді, а він — ні. І Тимко сказав:

— Можеш не радіти. І не задаватися. Це просто ненормально. Нормальні люди тонуть. Це закон. Гастроном тільки добродушно посміхнувся у відповідь.

Ми знову стали бризкатися, плавати й пірнати. Час минав непомітно…

Від довгого перебування у воді я дуже змерз. Я взагалі мерзляк, швидко мерзну. Варто мені навіть у найжаркіший день пробути у воді більше десяти хвилин, яку мене робиться «гусяча шкіра» і починають клацати зуби. Це, мабуть, тому, що я худорлявий. У всякому разі, мама так вважає.

Я збирався вже вилазити з води. А тут Тимко говорить:

— Хлопці, пішли на той бік! Там виліземо і позагораємо. Гайда!

І хлопці попливли. І Гастроном теж. Мені було якось незручно признатися, що я змерз і хочу на берег. Що я, гірший за Гастронома, чи що? І я теж поплив.

Затока в цьому місці була широка, метрів двісті. Я ледве плив. Ноги задубіли і не хотіли слухатися. Руки теж зводило від холоду. Для того, щоб зігрітися, я почав різко й безладно махати руками та ногами. І зразу втомився. Хлопці набагато випередили мене. І тільки Гастроном, який все-таки плавав повільніше за всіх, спокійно пихкав недалеко поперед мене.

Згодом я зовсім знесилів і почав задихатися. З сумом подивився вперед, оглянувся назад. Це було саме посередині затоки. І мені раптом стало так страшно, що аж в очах потемніло. Я збагнув, що до берега не допливу — сил не вистачить. Серце стислося — от-от зупиниться… Я розтулив рота, щоб крикнути, гукнути хлопців на допомогу, але захлинувся і закашлявся.

«Нормальні люди тонуть», — промайнули в голові безглузді слова Тимка.

«Ну все — кінець!» — подумав я.

І в цей час Гастроном несподівано обернувся. Очі його злякано розширилися. У мене був, мабуть, такий вигляд, що він без слів догадався, в чім справа. Повернувся і швидко поплив до мене.

— Тримайся! — сказав він, підставляючи своє плече. Я вхопився. І відчув, як здригнулося його гаряче плече від дотику моєї закляклої руки.

— Нічого! Допливемо! — спокійно промовив Гастроном, підтримуючи мене. — Держись міцніше! До мене одразу повернулися сили. І страх — як рукою зняло. Плисти було легко. Я, мов за рятувальний круг, тримався за плече Гастронома.

Берег усе наближався і наближався. Хлопці вже давно вийшли з води і, нічого не підозрюючи, здивовано поглядали на нас.