Ґаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

— Оце бешкетниця! — вдоволено крекнув Том, тримаючи доню перед собою на витягнутих руках. Потім чоловік посадив її собі на плечі і почав хвацько стрибати, тупцяти і витанцьовувати кімнатою.

Це видовище захопило усіх: юний Джордж розмахував хустиною, Моз і Піт (вони повернулися, зацікавившись веселим гамором, що линув із хатини) бігали і ревли, вдаючи ведмедів, і лише тітонька Хлоя удавано гнівалася, що у неї «голова на плечах не тримається» через цей тарарам. Але оскільки голова її щодня якимсь чином таки поверталася на своє місце, це не розчулило нікого з присутніх, і веселощі у хатині стихли лише тоді, коли всі добряче потомилися від крику, біганини і танців.

— Ну ось, здається вгамувалися, — сказала тітонька Хлоя, висуваючи у центр кімнати низеньке ліжко на коліщатках. — Мозе, Піте, влягайтеся спати, бо зараз розпочнеться молитовне зібрання.

— Ма-амо! Ми не хочемо спати! Хочемо молитися! На зібраннях буває так цікаво!

— Тітонько Хлоє, нехай залишаться! — рішуче сказав Джордж, пхнувши ногою дошки на колесах, які слугували Мозу й Піту ліжком.

Тітоньці Хлої не залишалося нічого, окрім як закотити ліжко назад, втім вона була задоволена, що процедура укладання на ніч пройшла як зазвичай, і сказала:

— Ну гаразд, може, це піде вам на користь.

І усі присутні почали радитися, як краще підготуватися до молитовного зібрання.

— Де нам набрати стільців, щоб усім вистачило? — бідкалася тітонька Хлоя.

Такі зібрання відбувалися у хатинці дядька Тома щотижня, і завжди кількість стільців була однаковою, тож щоразу все проходило чудово. Сьогодні також не було про що хвилюватися. Ці клопоти тітоньки Хлої як господині дому вже стали традиційними.

— На минулому зібранні старий дядько Пітер співав так натхненно, що й не помітив, як зламав у стільця аж дві ніжки, — нагадав Моз.

— Ти наговорюєш на людину! Мабуть, сам нашкодив? — осудливо похитала головою його мати.

— Та нічого ж страшного не сталося! То й стільчик можна приперти до стіни і сидіти на ньому ще хоч сто років! — виправдовувався Моз.

— Може й так, але садовити туди дядька Пітера не варто. Він під час співу скаче на стільці, мов на коні! Минулого разу галопом проскакав з одного кута в інший! — сказав Піт.

— Ото добре! Хай на нього і сідає! Насміємося… — наперед втішався Моз. — Як заведе: «Слухайте, що я скажу, праведні та грішники…», а тоді як полетить шкереберть!.. — Моз загугнявив гімн і впав, демонструючи, як падатиме дядько Пітер.

— Поводься пристойно! — суворо прикрикнула на ці кривляння жінка. — Гріх насміхатися над старшими!

Але містер Джордж розсміявся разом із Мозом, оцінивши його дотеп, тож виховний ефект, який мало справити зауваження тітоньки Хлої, було зведено нанівець.

— Ну, старий, час уже, — сказала тітонька Хлоя, — зносьте барильця до кімнати.

— Ті бочечки схожі на вдову, що про неї читав нам містер Джордж — вони теж можуть витримати будь-яке випробування! — прошепотів братові на вухо Моз.

— От і перевіримо, чи всі випробування їм до снаги! — засумнівався Піт. — Пам’ятаєш, як минулого разу в однієї відпало дно і всі попадали на підлогу?

Поки брати перешіптувалися, у кімнаті з’явилися дві порожні бочечки, попідпирані з усіх боків важким камінням, на які зверху примостили дошки. До цієї конструкції додали декілька розгойданих стільців та перевернутих догори дном відер. Нарешті нехитрі приготування до молитовних зборів було завершено.

— Я знаю, містер Джордж буде сьогодні такий люб’язний і почитає нам із книжки, — лагідно звернулася до юного господаря тітонька Хлоя. — Так у нього до ладу це виходить, що аж-аж! А з книжки слухати наскільки цікавіше!

Джордж радо погодився виконати її прохання, бо він, як і будь-який інший хлопчак, не марнував нагоди показати свою поважність.

Через певний час у хатинці дядька Тома зібралися негри різного віку, від старенького вісімдесятилітнього дідуся до юнаків із дівчатами. Поки решта сходилася, вже прибулі розмовляли про те, про се — пліткували, одним словом. Незабаром всі знали, що у тітоньки Саллі незрозуміло звідки з’явилася прегарна червона хустина, що господиня пообіцяла Ліззі подарувати свою білу у горошок батистову сукню, коли пошиє собі нову. Чоловіків зацікавило те, що містер Шелбі має намір придбати гніде лоша, яке, безсумнівно, примножить добру славу його маєтку.

Християни з інших маєтків приходили сюди, запитавши дозволу у своїх господарів. Вони повідомляли цікаві факти про справи у володіннях панів-сусідів. Усе це тут обговорювалося із жвавим зацікавленням і, що цікаво, у вищих верствах суспільства предметом інтелігентних розмов були теми, дуже подібні до цих.