Френсіс Бернет - Маленький лорд Фонтлерой

Дік часто розповідав містеру Гобсу про свого брата Бена, який, відтоді як подався на захід, раз чи двічі навіть писав йому.

Власне Бенові спершу не надто щастило і він мандрував у пошуках ліпшого місця. Та от нещодавно він нарешті осів на одному ранчі в Каліфорнії — бо знайшов там добру роботу.

— Та жінка, та Мінна, йому добре сала за шкіру залила, — сказав якось Дік містеру Гобсу. — Нема ради, мені часом його просто шкода…

Дік тоді сидів у бакалійника у крамниці. Містер Гобс саме набивав свою люльку.

— Бо не тре' було женитися, — поважно заявив він, підвівшися з крісла за сірниками. — Жінки… Хто-хто, а я чогось доброго від них ніколи ся не сподівав.

Містер Гобс узяв сірники з коробки — і глипнув на прилавок.

— О маєш! — вимовив він здивовано. — Та ту' лист! А я не видів. Певно, поштар лишив на прилавку… а може, то я газетою накрив.

Бакалійник схвильовано взяв у руки конверт.

— Та то ж від ньогої — вигукнув. — То лист від нього!

Містер Гобс умить забув і про люльку, і про сірники. Знову сів своє крісло і складаним ножем відкрив конверт.

— Цікаво, що там у нього тепер діється? — проказав. Та ось містер Гобс розгорнув листа і став читати:

Доринкуртський замок

Мій дорогий містере Гобсе, пишу цього листа поспіхом бо маю щось цікавого вам росповісти. знаю що ви дуже ся здивуєте мій друже як вчуєте то що я вам зараз скажу. То ось то була помилка і я зовсім не лорд і ніколи не стану графом, тут є одна жінка яка колись одружилася була з моїм дятьком Бевісом. той мій дятько помер але вона має від нього хлопчика — ото він і є лорд фонтлерой томущо в англії такий звичай що графом стає син старшого сина як вже більше нікого не лишилося, маю на увазі якщо вже нема його татка і дідуся, але мій дідусь живий то тільки дядько Бевіс помер, тому його син і є лорд Фонтлерой а я ні томущо мій татусь був наймолодшим, і тому я називаюся Седрик Ерол як то було раніше коли я жив у ньюйорку. І всі ті маєтки також будуть належати тому хлопчикові я спочатку думав що й мого поні доведеться йому віддати і щей візок, але дідусь сказав що поні і візок віддавати не треба, дідусь дуже шкодує що так сталося, мені здається, йому та жінка зовсім не подобається, він певно думає що ми з матусею засмутилися через те що я не зможу стати графом, взагалі я тепер більше хотів би бути графом ніж раніше бо тут дуже гарний замок мені тут всі подобаються зрештою коли ти багатий то можеш зробити багато корисних речей але я не є багатий тому що коли твій батько був наймолодший син і не був багатий то і я мушу навчити ся працювати аби потім піклуватися про матусю, я вже питався Вілкінса як треба доглядати за кіньми може я стану конюхом або кучером, та пані привезла до замку свого сина і мій дідусь разом з містером Гевіиіемом розмовляли з нею. мені здасть ся вона була незадоволена і сердилася бо говорила дуже голосно і мій дідусь і містер Гевіиіем коли розмовляли з нею здається також сердилися, досі я ще ніколи небачив щоб мій дідусь сердив ся і нехотівби щоб вони так сварилися але вирішив відразу все вам написати вам і Дікові бо думаю що вам то все буде цікаво отож наразі все

зі шчирими вітаннями ваш давній друг Седрик Ерол (не лорд Фонтлерой)

Містер Гобс відкинувся на спинку крісла, лист вислизнув у нього з рук і ліг на коліна, ніж і конверт упали на підлогу.

— Ну нічо' собі! — вигукнув він. — А най то грім…!

Бакалійник був настільки вражений, що навіть своєї звичної примовки не міг проказати до кінця. Він-бо завжди говорив: «А най то грім поб'є!» Але цього разу останнє слово вже не мав сили доказати. Видно, його почуття були настільки збурені цим листом, що чоловік ледве міг говорити.

— То що, виходить, все накрилося? — поспитав Дік.

— Накрилося! — вимовив містер Гобс. — Мені здається, то все ті британські 'ристократи — змовилися, аби його обібрати, бо ж він американець! Вони на нас зуб гострять ще від Революції, ото йому взяли і помстилися. Казав же я тобі: він там у небезпеці — і подиви', що сталося! Напевно, цілий уряд зібрався разом, аби таке намислити — позбавити його всіх законних прав на ті маєтки!

Він і справді неабияк розхвилювався. Спершу містер Гобс не схвалював тих змін, які настали у житті його юного друга, проте згодом уже більш-менш з усім змирився. А коли отримав листа від Седрика, то навіть у глибині душі пишався, що його юний друг зробився таким багатим і шляхетним. Звісно, містер Гобс і далі недолюблював усяких графів, проте йому добре було відомо, що і в Америці гроші є важливі, а якщо статки ще поєднані з вельможним титулом — тоді їх тим паче важче позбутися.