Френсіс Бернет - Маленький лорд Фонтлерой

— Правду кажеш, — хитнув головою містер Гобс. — Шкода, що мусить ото стати графом. Був би з нього файний бакалійник, от що… та й галантерейник нічо' би вийшов… Не було би йому ту' рівних! — завершив він, із жалем хитаючи головою.

Справді, вони мали стільки всього розповісти одне одному, що за одну зустріч це було неможливо зробити. Отож домовилися, що завтра увечері Дік навідає бакалійника у його крамниці — там і договорять. Дік страшенно втішився, отримавши це запрошення. Він-бо майже усе життя жив на вулиці — однак не став через це злодієм чи лиходієм, а навпаки — у глибині душі завжди мріяв про гідне існування. А відтоді як отримав змогу розвинути власну справу, то вже заробив і на дах над головою, а тепер сподівався доробитися і до більшого. Тим-то запрошення від цього статечного чолов'яги, власника крамниці на розі, що навіть мав конячку і візок — стало для хлопця неабиякою подією.

— А про графів та їхні замки ти щось чув? — поцікавився містер Гобс. — Я х'тів би знати про них більше і докладніше…

— Та читав трохи, — відповів йому Дік. — Ото в «Дешевій бібліотечці» була одна повість. Називалася «Злочин графа, або Помста графині Мей». Ото історія! З наших хлопців багато її брали читати.

— То захопи її, як підеш до мене, — сказав містер Гобс. — Я тобі за неї заплачу. Взагалі, принеси всі книжечки, в яких пишуть про графів. Ну, а як не про графів, то хай уже буде про маркізів чи про герцогів… хоча він ні разу не згадував ані про тих, ані про других. Ми трохи говорили з ним про графську корону, але мені ще ні разу не випадало видіти її на власні очі. Думаю, ту' їх і не знайдеш…

— Гм, якщо хтось може їх ту' мати… ну то хіба у ювелірних крамницях «Тіфані» тре' шукати, — ствердив Дік. — Але і так не маю поняття, як то вони виглядають — тому не знаю, чи й впізнав би, навіть якби побачив.

Містер Гобс не сказав, що й він сам навряд чи упізнав би графську корону. Чоловік лише поважно похитав головою.

— Не думаю, аби ту' був на них великий попит, — ствердив він.

На тім розмова про корони скінчилася.

І так почалася їхня дружба. Коли Дік прийшов до крамниці, містер Гобс гостинно його прийняв. Посадив його на стілець навпроти дверей, якраз побіля бочки з яблуками, і коли гість вмостився, махнув рукою, у якій тримав люльку, показавши на яблука:

— Ну, гостися.

Тоді містер Гобс узявся переглядати ті брошурки, які приніс йому Дік. Потому вони розмовляли про англійських аристократів. Містер Гобс усе попахкував своєю люлькою і хитав головою. Особливо скрушно він зітхав, коли ото показував Дікові позначки на ніжках стільця.

— То сліди від його каблуків, — зворушено вимовив бакалійник. — Так, то його каблуки. Ото я сиджу ту’ нераз годинами — і дивлюся на них. Файно тоді було, не то, що тепер… Так, ото сидів ту', їв печиво з коробки, тоді діставав собі яблука з бочівки — а качани просто на вулицю викидав. А зараз він лорд і живе у замку… І тепер ті сліди на ніжках — то сліди від каблуків лорда! А колись стануть і слідами графа. Я часом аж говорю сам до себе: «А най то грім поб'є — ну хто би таке подумав?!»

Візит Діка і ця розмова з ним, виглядало, таки принесли полегшу містеру Гобсу. Як Дік уже мав іти, то вони ще повечеряли разом у маленькій кімнатці, що містилася за торговим залом. Містер Гобс частував свого гостя хрустким печивом, сиром, сардинами, та ще розмаїтими консервами, які були у його крамниці. А тоді ще врочисто дістав дві плящини імбирного пива, відкупорив їх, розлив пиво у склянки — і запропонував тост.

— Вип'ємо за нього! — промовив він, піднявши склянку. — А тим всяким… графам, і маркізам, і герцогам всяким — най їм всім тикнеться!

Після цього вечора Дік і містер Гобс частенько бачилися, отож старий бакалійник уже не чувся таким самотнім і пригніченим. Вони разом переглядали випуски «Дешевої бібліотечки» і ще багато чого на цю тему. Вони вже стільки довідалися про звичаї аристократії, що представники цього малошанованого класу були би неабияк здивовані, — якби їм бодай спало це на гадку, звісно. А якось містер Гобс здійснив виправу до книжкової крамниці аж на околиці міста, бо мав тверде бажання поповнити свою бібліотеку. Отож він підійшов до продавця і, нахилившись над яткою, відразу і заявив:

— Мені потрібна книжка про графів.

— Що?! — вигукнув продавець.

— Книжка про графів, — повторив йому бакалійник.

— Гм… боюся, що не зможу вам допомогти, — відповів йому продавець, дещо дивно поглядаючи на нього.