Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Заходь, — сказав Малгосин тато, угледівши хлопця, і загукав у глиб квартири: — Доню, Мацек прийшов до тебе.

— Я ж казала, що не хочу його бачити, — почувся голос дівчини, і Мацек зрозумів, що вона плакала.

— Почекай хвильку, — мовив до нього тато й зайшов до доньчиної кімнати.

— Не хочу втручатися, але Мацек, напевне, має право знати, чому ти не хочеш його бачити.

— Повинен здогадуватися!

— Я не ясновидець! — гукнув Мацек і, незважаючи на Малгосині протести, зайшов до кімнати. Побачивши його, дівчина відвернулася спиною й закрила обличчя долонями. Хлопець підійшов до неї й мовчки почав застібати на її шиї дерев’яне намисто. — Крім катання на лижах, там не було нічогісінько цікавого. Та ще й відсутність покриття, пошти, взагалі я там був повністю відрізаний від світу.

Мацек викидав із себе ці слова зі швидкістю кулемета, але Малгося не дивилася на нього.

— Я знаю, що це намисто не дуже гарне, але там не було нічого іншого, що я міг би тобі привезти.

Запала мовчанка.

— Я страшенно за тобою сумував, — додав Мацек і легенько поцілував Малгосю в маківку.

— Не було покриття?

— Ні, не було, у жодній мережі, всі там чортихалися.

— Якби ти кохав мене, то пройшов би кілометр і знайшов покриття.

— Але покриття не було в радіусі кількох кілометрів! Крім того, я був певен, що ти здогадаєшся. Ти змінилася. Моя Малгося зрозуміла б, що я кажу правду. Хтось тобі чогось наговорив, еге ж? Кажи мені зараз, хто?

Трохи помовчавши, Малгося почала розповідати про все, про два тижні в товаристві Каськи й розмови з нею.

— І ти могла повірити Касьці? — прошепотів Мацек, обнімаючи Малгосю й пригортаючи її до себе.

«Отже, все повернулося на круги свої. Каська залишається найприкрішою дівулею в класі», — подумала Малгося, притулившись до Мацекового плеча.

— Ідеш до Мацека? — запитала Каміла Войтека.

Обоє поверталися зі школи, точніше, пленталися до місця, де їхні дороги розходилися.

— Так, — відповів Войтек. — Але хіба це щось змінить? А не піти не можу, ти ж знаєш, як Мацек запрошував.

Каміла кивнула. Цього року Мацек запросив усіх, ставши посеред класу, адресу, дату й годину записав на дошці. Каміла й Войтек трохи поговорили про подарунки, аж нарешті зупинилися. Далі кожен мав іти у свій бік.

— Ну, то па, — озвалася Каміла, помовчавши.

— Па-па, — відповів Войтек.

Але ніхто з них не рушив з місця, немовби якась сила тримала їх на перехресті. Нарешті Войтек, переступаючи з ноги на ногу, спитав:

— Може, я заскочу до тебе й підемо на іменини разом?

— Окей, — погодилася Каміла і, коротко кинувши: — То о п’ятій! — побігла до свого дому.

Войтек боявся цієї вечірки. Не знав, чи не зіштовхнеться знову з ворожістю класу. Мацек, щоправда, умовляв його, обіцяв, що все буде добре, але хто його знає?

Каміла теж переживала. Спершу боялася йти туди з Войтеком, а тепер непокоїлася з іншого приводу. А все тому, що Каська нині на перерві наче знехотя запитала:

— Якщо ти лазиш із Войтеком, то, мабуть, не матимеш нічого проти, якщо я займуся твоїм красунчиком Олеком?

— Я з Войтеком не лажу, — буркнула Каміла.

— Як це — не лазиш? Усі кажуть, що лазиш…

— Ми лише повертаємося разом зі школи…

— Хоча він живе в іншому напрямку…

— А ти звідки знаєш? — запитала Каміла, але відповісти Каська не встигла, бо задзеленчав дзвоник і почалася географія.

— Ти знаєш, про що ця ненормальна питала? — прошепотіла Каміла до Малгосі.

— Ну?

— Чи можна їй зайнятися Олеком…

— У неї геть дах поїхав на пункті хлопців. Учора вона навіть до Мацека дзвонила через це.

— Через що?

— Ну, через Олека. Допитувалася, чи він точно прийде на вечірку…

— А прийде? — запитала Каміла.

— А чого б і ні? Це ж Мацекові іменини, а він не влаштовуватиме двох різних вечірок для однокласників і для решти…

Розмову урвав суворий погляд географа. Подруги замовкли, але Каміла до кінця уроків не могла зосередитися. Думка про зустріч із Олеком її лякала. Дівчина не знала, як їй поводитися.

— Холера! Мені справді треба визначитися! — прошепотіла вона до себе трохи заголосно.

— Що ти сказала? — Малгося нахилилася до неї.

— Нічого, це я сама до себе.

— Хи-хи, тоді в тебе дуже розумний співрозмовник.

— А ти що купив? — поцікавилася Каміла, побачивши в руках у Войтека величенький пакунок.

Хлопець лише махнув рукою.

— Краще ти скажи, що в тебе.