Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

Затамувавши подих, учні спостерігали, як їхня вчителька змінюється на виду.

— Що ти цим хочеш сказати? — холодно поцікавилася вона.

— Нічого особливого, хіба те, що Каська повністю офігіла, тобто побачила на вулиці щось офігенно круте. Тобто щось реально гарне, а не якусь там фігову фігню. Звичайно, ви можете їй зафігачити в журнал незадовільну оцінку з поведінки, але тоді Каська сфігачить журнал, щоб батьки не відфігачили її по тому місцю, де спина втрачає свою шляхетну назву.

Усі заніміли. Учителька теж. Вона ошелешено дивилася на свого язикатого учня, а той, мовби не помічаючи цього, завершив свої висновки й переможно глянув на пані Чайку. Та трохи помовчала, а тоді повільно процідила:

— Щоб оця твоя фігня мала зміст, будь ласка, ви обоє — ти, Мацею, і ти, Катажино, на завтра усі названі тут форми дієслів провідміняєте за особами й в усіх можливих часах, вказуючи значення кожної форми, а іменники — за відмінками. Гадаю, така робота справить вам неабияку приємність.

Мацек роззявив від подиву рота й, повагавшись, запитав:

— Можна виконати це на комп’ютері?

— А можна, я вдаватиму, наче тебе не почула? — відповіла вчителька й повернулася до обговорення літературного твору. — Хто з вас скаже, звідки взялася назва книжки «Каміння для шанців»? [15] «Каміння для шанців» — документальний твір Александра Камінського про окуповану Варшаву часів Другої світової війни.

Але їй ніхто не відповів, бо всі аж корчилися, тамуючи сміх. Алекс штурхнув Мацека в плече, прошепотів:

— Повна фігня!

І мало не захлинувся від реготу.

Ось чому після закінчення уроку, коли всі вибігли на вулицю, лише Мацек не мав бажання знайомитися з Олеком. Тим більше, що на сходах Каська розгнівано кинула:

— Я тобі страшенно вдячна! Тепер доведеться до ночі скніти над граматикою.

— А ти гадаєш, що, коли б Мацек не втрутився, тобі б це минулося? — запитала Малгося, та, перш ніж Каська встигла відповісти, підійшли Каміла з Олеком.

Каська була явно небайдужа до вродливих хлопців і почала голосно захоплюватися спортивною статурою Олека. Мацек теж замовк, але з іншої причини. Досить було побіжно глянути на обох, аби зрозуміти, що вони знайомі, бо Олек, лише позирнувши на Мацека, озвався:

— Ні фіга собі зустріч!

— А інакше не можна висловлюватися? — запитав Мацек і простягнув Олекові руку.

Але той, вочевидь не розуміючи, що трапилося, бовкнув:

— Ти чого? Офігів чи що?

Та Мацек нічого не відповів, дивлячись, як Алекс із Білим Міхалом аж за живіт хапаються від реготу. Подумав, що зараз усі підуть ласувати яблуками в тісті, і лише йому треба бігти додому, бо цієї граматики було справді до фіга. Класна керівничка повністю зіпсувала йому вечір. А він міг так офігенно провести його з товаришем, якого давно не бачив.

— Ех… — зітхнув він. — Зустрінемося іншим разом. Каміла тобі все пояснить, — тільки й сказав хлопець і вже здалеку кинув через плече: — Малгосю! Увечері подзвоню тобі! — І пробурмотів: — Щойно впораюся із цим фіговим дієвідмінюванням і відмінками.

На своє щастя, сказав він це дуже тихо, бо за кілька кроків позад нього прямувала пані Чайка…

— Звідки ти знаєш Мацека? — поцікавилася Каміла в Олека.

Це питання не давало їй спокою, відколи вона збагнула, що хлопці знайомі. Малгося теж безуспішно намагалася дізнатися від Мацека будь-що про його знайомство з Камілиним хлопцем. Тому цю делікатну справу Каміла вирішила взяти на себе. Доволі швидко виявилося, що з’ясування найменших подробиць пов’язане з неабиякими труднощами… Спершу замість відповіді Каміла почула:

— Я б чаю випив. Хочеш? — спитав хлопець і, не дивлячись на Камілу, рушив до кухні.

Вони сиділи в неї вдома. Був п’ятничний вечір, і обоє домовилися, що приготують подарунок для Малгосі, бо їх було запрошено в суботу на день народження. Каміла вирішила, що, крім книжки для подруги (бо це не надто оригінально), вони разом з Олеком виготовлять для неї з пап’є-маше янголят, яких можна повісити на стіні. Один буде схожий на Мацека, другий — на Малгосю. Роблячи першого янгола, дівчина спробувала знову запитати:

— То звідки ти знаєш Мацека?

Але в цю мить Олек подався на кухню по цукор.

Каміла спробувала запитати ще декілька разів, але все марно. А потім забула й здивовано спостерігала, з якою вправністю Олек робить з пап’є-маше крихітні оченята й за допомогою сірника формує волосся.

— Де ти цього навчився? — захоплено спитала вона.