Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Здесь есть возможность читать онлайн «Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Литагент Фолио, Жанр: Проза, Классическая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Створення антології літератури Львова вже давно на часі. Адже такої кількості книжок і часописів не видавали ніде в Україні, окрім Львова, ще із Середньовіччя. Вихованці західних університетів, такі як Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович та інші, жили у Львові й творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі. Давньою писемною українською мовою писали в XVI–XVII ст. Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький. Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон». Перший том антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані зі Львовом і Львівщиною. У виданні також представлені народні та літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.

Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст. — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Він зняв шапку, тай звільна пішов до церковці, що близько палацу стояла. Ту помолився Богу і подякував за таку велику втіху, яку на тім світі дожив, – а як принесли внука до хресту, взяв го на руки і поблагословив. Та вже звідтоді й лишився жити із сином і внуком у добрі та достатку.

Кобиляча голова

Були дід і баба. Дід мав свою доньку, а баба свою. Дідова була роботюха, яких мало, до всякої роботи не полінувалася, найраніше вставала, і вдома лад зробила, і на заробок пішла, і найпізніше йшла спати. До жнива не було їй рівної в цілім селі, і не було над ню луччої прялі. Вона старалася і на себе, і на тата, і на мачуху, і сестру, і коло всіх ходила. За тоє бабина донька була лядащо, а іно любила багато їсти, а пити, а музику, а при всякій роботі дрімала. До кужелі уже її і не мож було добудитися. З курами лягала спати, а вставала тоді, як уже сонце підійшло на три хлопи. А не мож було нічого їй сказати, бо зараз обі з мамою скакали до очей, як гадя. Ба і кого били? Дідову доньку. А хто добрий? Нема понад бабину дівку. Уже така дідова недоля, що не годен був далі терпіти, повідає:

– Ходи, дитинонько, ти їм не догодиш, поведу тя на службу.

Забралися, ідуть, а йшли через ліс. Повідає старий:

– Іще, дитинонько, назбираємо ломаків, та занесемо додому, бо тоті нероби не будуть мати завтра з чого огню розложити.

Пішов дід в один бік за патиками, а дівка в другий, та заблудила. Щоби мала прийти ближче край ліса, то вона все далі в ліс, та десь зайшла в гущавину, де як живо іще не була. Дід кличе, ходить, гукає, доньки нема. Думає собі – певно, мала додому піти. Набрав ломаків, іде додому, ба вдома нема. Баба і бабина донька тішаться, сміються, а бідний дід плаче і плаче цілу ніч.

А вона як заблудила, та й уже і смерклося, ходить, кличе, гукає, ходить і ходить, ні стежки, ні жадного людського сліду, а все густіший і густіший ліс. Що ту вночі робитоньки? Утомилася, сіла під дубом, тра уже ту ночувати на волю Божу, змовила молитву, поклони одбила, сидить і плаче. Аж ту дивиться, якесь світло. Іде навпрошки за світлом, іде, іде, а то в селі хатина.

Отворяє двері, нема нікого, лиш каганець горить на припічку. Хатина як звичайно хатина. Думає собі, хто б ту не жив, а я таки ту зостану Побачила, що сміття багато, взяла мітлу, замела чисто, потому взялася до начиння, помила, розложила огонь, заставила воду, постелила ліжко, сіла до кужелі та пряде. Аж ту щось в сінях тур-тр-тр – пукає, вона отворяє, а то кобиляча голова.

– А ти що? – повідає дівка.

– То моя хата, доню, – повідає кобиляча голова.

– А коли ваша хата, то не гнівайтеся, що я ту заблудила.

– Нічого, нічого, доню, візьми пересади мене за поріг.

Взяла легенько, пересадила.

– Звари-но мені що їсти, – повідає кобиляча голова.

– Вода уже кипить, – повідає дівка, – но не знаю, чим засипати.

– В комірчині всього досить, набери пшона і засип.

От вона зварила кашу, насипала миску, помастила, висадила кобилячу голову на скриню, підсунула перед писок. А як кобиляча голова наїлася, дівчина подала їй води напитися, а потому положила на ліжко тай сама трохи з'їла, помила начиння, сіла під кужелею, пряде. Рано, іще кобиляча голова спала, вона схопилася, принесла дров, води, розпалила, наставила обід, хату замела і далі пряде. Збудилася кобиляча голова, вона ю вимила, вичесала, нагодувала, напоїла, пересадила через поріг, тай кобиляча голова пішла собі, де там хотіла.

Так була кілька неділь, аж одного разу повідає до неї кобиляча голова:

– Ну, доню, ти мені стільки вірно служила, треба тобі щось дати, та, може, схочеш піти до твого тата. Подивися в моє праве вухо. – Дівка дивиться, а там з вуха щось вистає білого. – Тягни тото, що там є, – повідає кобиляча голова. – Вона потягнула, а то тягнеся і тягнеся таке велике біле верето (білавка). – Розстели на землі. – Вона розстелила.

Кобиляча голова прихилила вухо, а ту з вуха як візьмуть сипатися коралі, гроші, хустки, сорочки, запаски, ба і сукмана з сивим баранцем, і кожух, і всяка всячина, тільки що ледве кінцями зав'язала, та що собі іно здужала завдати. Вона красненько подякувала за службу, поцілувала кобилячу голову, тай пішла, а іще кобиляча голова покотилася перед нею аж до стежки, щоби не заблудила.

Приходить додому, повідає все, показує свою заслужчину; баба і бабина донька аж зубами скриголять зі злості, дід тішиться, що його дитина жиє, та стільки собі заслужила, ба і сусіди сходяться, оглядають, а не можуть надивитися. На другий день як присіла баба дідову доньку, конечно веди мою там на службу, то добра дитина, вона іще більше всього принесе.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.»

Обсуждение, отзывы о книге «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x