Стефан Цвейг - Лист незнайомої [збірка]

І все ж таки Данте віддано належне. Річ навіть не у визнанні, що він «бачить усе людське в єдності», – адже ця ідея є близькою самому Цвейґу. Чудово, що Цвейґ розгледів у середньовічному поеті Данте співця нової епохи, предтечу Ренесансу, творця італійської мови і тим самим творця нації.

Працюючи над «Будівниками світу», Цвейґ мимоволі ставав на позиції критика-професіонала: зберігаючи відданість «письменницькому літературознавству» у формі, відходив од нього у змісті. Можливо, це вже позначилося на статті про Данте? Принаймні, у статтях, написаних у другій половині 20-х і в 30-х роках ХХ століття, особисті уподобання Цвейґа вже мало що визначали.

Гарна замітка про Е. Т. А. Гофмана (1929). На двох з чимось сторінках умістився його завершений портрет. Він складений із влучних характеристик. Є серед них і така: «Своєрідною й неповторною лишилася навіки одна якість Гофмана – його дивовижна пристрасть до дисонансу, до різких, дряпучих напівтонів, і хто відчуває літературу як музику, ніколи не забуде цього особливого, йому лише притаманного звучання».

Цікава й рецензія на «Лотту в Веймарі» (1939). Вона позитивна, майже захоплена. Оскільки Цвейґ був близький до Т. Манна, це не може викликати здивування. Та є одна обставина. Темою Т. Манну прислужився епізод із життя Гете, тобто він написав біографічний роман. А це зовсім не цвейґівський жанр. Одначе Цвейґ його прийняв: «Белетризована біографія, нестерпна, коли вона романтизує, прикрашає й підробляє, вперше набуває тут довершеної художньої форми, й я глибоко переконаний, що для прийдешніх поколінь натхненний шедевр Томаса Манна залишиться єдино живим утіленням великого Гете».

Всі ці праці зібрано у збірці «Зустрічі з людьми, містами, книгами» (1937). Через те що туди включено й відгук на ювілей Горького, і спогади про Ф. Мазереля, А. Тосканіні, Г. Малєра, і промови біля труни А. Моїссі та Й. Рота, її можна розглядати як своєрідну прелюдію до «Вчорашнього світу».

Але «Вчорашній світ» більш ніж мемуари. Це – підбиття підсумку творчості й, головне, життя Цвейґа, останній акорд, без якого вони мали б менш завершений вигляд і який можна по-справжньому сприйняти лише в контексті цієї творчості, цього життя.

Іще в передмові до «Поетів свого життя» Цвейґ розмірковував про болісні труднощі писання біографій: раз у раз зісковзуєш у поезію, бо сказати про себе істинну правду майже немислимо, легше себе свідомо обмовити. Так він розмірковував. Але, опинившись за океаном, втративши все, що мав і любив, сумуючи за Європою, що її відняли в нього Гітлер і розв’язана фашистами війна, письменник узяв собі на плечі ці болісні труднощі. А втім, чи можна назвати «Вчорашній світ» автобіографією? Скоріше, це біографія епохи, подібно до ґетевської «Поезії і правди». Як і Ґете, Цвейґ стоїть, звичайно, в центрі своєї оповіді, але не він головне. Автор – сполучна ланка, носій певного знання й досвіду, той, хто не сповідується, а розповідає про те, що спостерігав, до чого дотикався. Словом, «Вчорашній світ» – це мемуари, але і щось більше, бо на них лежить чіткий відбиток особистості автора, всесвітньо відомого письменника. Її видно в оцінках, які даються людям, подіям і передусім епосі в цілому. Ще точніше: двом порівнюваним і протиставлюваним епохам – рубежу позаминулого й минулого століття, з одного боку, і часам, у які писалася книга, – з іншого.

Десятиліття, що передували Першій світовій війні, Цвейґ визначив як «золоту добу надійності» і як найпереконливіший приклад тогочасної стабільності й терпимості обрав Австро-Угорську імперію. «Все в нашій тисячолітній австрійській монархії, – стверджував Цвейґ, – здавалося, розраховано на вічність, і держава – вищий гарант цієї постійності».

Це – міф. «Габсбурзький міф», і понині доволі розповсюджений, незважаючи на те, що імперія розвалилася, що задовго до краху жила, як кажуть, потуранням Господнім, що роздирали її непримиренні суперечності, що вважалась історичним реліктом, що коли й не тримала підданих у шорах, то лише з причини старечого безсилля, що всі її видатні письменники, починаючи з Ґрільпарцера і Штіфтера, відчували й висловлювали наближення неминучого кінця.

Соціальний досвід Цвейґа був вельми скромним. Він був письменником, який обертався серед європейських літераторів і богеми, був представником тієї меншості, яка користувалася плодами фізичної та розумової праці мільйонів собі подібних. Робітників Цвейґ бачив лише здалеку й пише про них із деяким побоюванням; подорожі до прифронтової зони, в поїзді з пораненими були для нього подіями надзвичайними, які не вкладалися в розмірену течію його спокійного, обставленого комфортом життя. Тому не можна не сказати про те, що світ Цвейґа – це лише невелика, краща частина того світу, який оточував письменника, на той час улюбленця долі. Саме ця належність до порівняно небагатьох обраних, майже цілковите незнання народу й зумовили тон і настрій оповіді автора.