Стефан Цвейг - Лист незнайомої [збірка]

У ці неспокійні думки відразу ж впліталися перші кольорові сни про новий світ дорослого життя. Едґар нарешті заснув із усмішкою на обличчі, але сон його був неспокійним, бо він не міг забути про завтрашнє побачення з новим другом. Уже о сьомій ранку він прокинувся від жаху, що проспав і запізнився. Похапцем убрався, привітався у сусідній спальні з матір’ю і вискочив надвір ще до того, як здивована мама встигла запитати, в чому справа, адже зазвичай добудитися його було не так просто. До дев’ятої він неспокійно блукав подвір’ям, забув поснідати, стривожений лише тим, аби не примусити свого друга занадто довго чекати на обіцяну прогулянку.

О пів на десяту нарешті з’явився барон. Ясна річ, він давно забув про домовленість і лише посміхнувся з бурхливої емоційності хлопця, який нетерпляче кинувся до нього, але вирішив дотримати слова. Він обійняв хлопчака за плечі, а в того на обличчі знову засяяла посмішка, і вони прогулялися у дворі перед готелем. Барон не поспішав вирушати на обіцяну прогулянку і, здається, чогось чекав, у кожному разі його погляд час від часу нервово зупинявся на вхідних дверях. Раптом він виструнчився і подався вперед. У дверях з’явилася мама Едґара, відповіла на привітання барона і з привітною усмішкою підійшла до них. Вона радо дала згоду піти з ними на прогулянку. Син не сказав їй про домовлену зустріч із бароном, він беріг цю таємницю як щось надто коштовне. В Едґара відразу ж зіпсувався настрій, і він закусив губу. І треба ж було його мамі вийти з дверей саме тепер! Адже ця прогулянка належала тільки йому, він познайомив свого нового друга з мамою лише з ввічливості, але це зовсім не значило, що тепер він буде ділитися з нею цією дружбою. А коли він помітив, як привітно барон розмовляє з його мамою, в душі хлопця заворушилися ревнощі.

Вони вирушили на прогулянку втрьох, і раптове та небезпечне почуття власної важливості ще більше зміцнилося в душі хлопця завдяки очевидній зацікавленості обох супутників його персоною, а вони навперебій демонстрували таку зацікавленість. Майже вся розмова була присвячена Едґару, при цьому мати трохи перебільшено турбувалася про блідість і нервовість хлопчика, а барон з посмішкою заперечував її побоювання і нахвалював зразкову поведінку свого «друга», як він його називав. Це був зоряний час Едґара. Він раптом отримав права, яких досі ніколи не мав. Йому дозволялося брати участь у дорослій розмові й навіть нескромно висловлювати свої найсміливіші побажання, за які раніше його завжди сварили, але тепер ніхто не перебивав його і не просив замовкнути. Тож не дивно, що у ньому з неймовірною швидкістю росла підступна і фальшива впевненість у тому, що він уже дорослий. У своїх мріях він уже відкинув дитинство далеко за спину, як одяг, із якого виріс.

За обідом барон пересів за їхній стіл на запрошення матері Едґара, яка ставала з новим знайомим усе більш привітною. Візаві перетворився на сусіда, а знайомий на друга. Тріо настроїлося для спільної гри, і три голоси – жіночий, чоловічий і дитячий – звучали разом цілком злагоджено.

І ось нетерплячий мисливець вирішив, що настав час підкрастися ближче до своєї жертви. Цей сімейний ансамбль швидко йому набрид. Сидіти і мило бесідувати утрьох було досить приємно, але, врешті, не для розмов же він починав це все. А він добре знав, що салонні розмови, які змушені приховувати почуття, завжди перешкоджають виникненню еротичного потягу між чоловіком і жінкою, бо слова гасять вогонь пристрасті і зменшують силу атаки. Попри усю приємність спілкування вона не має забувати про його справжні наміри, а вона давно збагнула їх: у цьому він був упевнений.

Він мав чимало підстав сподіватися на успіх своїх зусиль у завоюванні нової знайомої. По-перше, вона саме досягла того віку, коли жінка починає шкодувати про те, що так довго зберігала вірність чоловікові, якого по-справжньому ніколи не кохала. А крім того, наближається пора відцвітання, і жінка хапається за останні можливості здійснити свій вибір поміж материнським і жіночим на користь оцього другого. Життя, яке здавалося давно визначеним наперед і складалося з готових відповідей, тепер ще раз починає ставити запитання, і востаннє магнітна стрілка вибору коливається між можливістю пережити еротичну пригоду і остаточним самозреченням. Настає час прийняти небезпечне рішення: бути лише матір’ю, чи ще раз, востаннє, відчути себе жінкою, пожити трохи для себе, чи тільки задля дітей. І барон, який у таких справах відзначався неабиякою проникливістю, відразу ж помітив, що вона саме перебуває у схожих роздумах, вагаючись поміж егоїстичними бажаннями і необхідністю принести себе в жертву дитині. У розмові вона майже не згадувала про свого чоловіка, який, здається, давав їй лише певний соціальний статус, хоча і не той, якого їй хотілося під впливом снобістичних, зрослих за час життя у розкоші, амбіцій. Про внутрішній світ своєї дитини вона також мало що знала. У її карих очах зблискувала тінь нудьги, замаскована під меланхолію, і ця нудьга притлумлювала в ній незаспокоєну чуттєвість. Барон вирішив прискорити події, але жодним необережним жестом чи словом не видати свого поспіху. Навпаки, як спритний рибалка поволі витягає вудку з наживкою, щоб риба швидше клюнула, так і він вирішив удавати у цій новій дружбі цілковиту байдужість і примусити свою жертву полювати на себе, тоді як насправді сам був у ролі мисливця. Він вирішив поводитися трохи зверхньо, натякаючи на різницю їхнього соціального статусу. Його збуджувала думка, що вдасться завоювати це розкішне тіло, покладаючись лише на власну зовнішність, баронський титул і зверхність поводження.