– Отже, тут кінчається твій шлях, людинко? – сказав Каа, коли Мауглі кинувся на землю і затулив лице долонями. – Що ж, поплач. Ми з тобою одної крові, ти і я – змія і людина.
– Чому мене не розірвали Руді Собаки! – простогнав хлопець. – Сили покинули мене, і це не отрута. Вдень і вночі я чую позаду чиїсь кроки. А коли озирнуся – хтось нібито вмить ховається від мене! Я дивився поміж дерев – його там немає. Я кричав, та він не озвався у відповідь – і все ж таки наче слухав мене, зачаївшись. Я лягав спочити, та не мав спокою. І весняний біг мені теж не зарадив! Купання не освіжає мене, полювання набридло, битись немає снаги – хіба що тоді, як треба полювати. Немовби Червона Квітка пече моє тіло, а кістки обернулись на воду, і я… я не знаю, нічого не знаю!
– Що тут скажеш? – повільно мовив Балу, повернувшись у той бік, де лежав Мауглі. – Акела так і говорив на березі річки – що Мауглі прожене Мауглі до людської зграї. І я казав те саме. Та хто зараз прислухається до Балу? І Багіра – де вона бігає всю ніч? – Багіра також це знає. Такий Закон.
– Я це знав, людинко, ще коли ми зустрілися у Холоднім Барлозі, – сказав Каа, ледь розправивши свої могутні кільця. – Людина врешті-решт іде до Людини, хоча джунглі її не проганяють.
Четверо вовків перезирнулися, тоді поглянули на Мауглі – із подивом і покорою.
– То джунглі не проганяють мене? – насилу вимовив Мауглі.
Сірий Брат і троє вовків люто загарчали: «Поки ми живі, хто посміє…» Та Балу зупинив їх.
– Я навчав тебе Закону. Слово тепер за мною, – сказав він, – і хоч я вже не бачу камінь у себе перед очима, я бачу далі. Йди своєю дорогою, Мауглі, живи там, де живе твоя кров, твоя Зграя і твій Народ. Та коли тобі знадобиться кіготь, чи зуб, чи око, чи слово, швидко передане вночі, – пам’ятай, Хазяїне Джунглів, що джунглі – твої, і тобі досить лише покликати.
– І середні джунглі твої також, – сказав Каа. – Я вже не кажу про Малий Народ.
– О браття мої! – вигукнув Мауглі, зі слізьми простягаючи до них руки. – Я не хочу йти від вас, та мене ніби щось тягне за обидві ноги. Як я піду від цих ночей?
– Роби, як знаєш, Малий Брате, – сказав Балу. – В такому шляхові ганьби немає. Ми ж лишаємо порожній вулик, коли виберемо весь мед.
– Скинеш шкіру, то вже не влізеш у неї. Такий Закон, – сказав Каа.
– Слухай, серце моє, – сказав Балу. – Тут ніхто не втримає тебе – ні словом, ні ділом. Роби, як знаєш! Хто буде сперечатися з Хазяїном Джунглів? Я бачив, як ти грався отам білими камінцями, коли був малим Жабеням. І Багіра, що віддала за тебе молодого, щойно вбитого буйвола, також це бачила. Після тих оглядин лишилися тільки ми, бо твоя названа мати померла, і твій названий батько помер також. Давно вже нема тієї Зграї, що була колись. Як загинув Шер-Хан, ти знаєш сам. Акелу вбили Дикі Собаки, і вони вбили б усю Сіонійську Зграю, якби не твій розум і сила. Лишилися тільки старі. І вже не дитинча просить дозволу в Зграї, а Хазяїн Джунглів обирає собі новий шлях. Хто виступить проти людини та її звичаїв?
– А Багіра та буйвіл, що мене викупив? – сказав Мауглі. – Я б не хотів…
Його слова заглушив шурхіт у кущах під пагорбом, і з’явилася Багіра – легка, сильна та грізна, як завжди.
– Ось, – мовила вона, простягнувши вперед скривавлену лапу, – ось що затримало мене. Полювання було довге, та він лежить у кущах – дворічний буйвіл, що звільнить тебе, Малий Брате. Усі борги сплачено. Що ж до всього іншого, то я скажу те саме, що сказав Балу. – Вона лизнула ногу Мауглі. – Не забувай, що Багіра любила тебе! – крикнула вона і великими стрибками помчала геть.
Біля підніжжя пагорба вона крикнула ще раз – гучно й протяжно:
– Вдалих ловів на нових стежках, Хазяїне Джунглів! Не забувай, що Багіра любила тебе!
– Ти чув? – мовив Балу. – От і по всьому. Тепер іди, та спершу підійди до мене. О мудре мале Жабеня, підійди до мене!
– Нелегко скидати шкіру, – сказав Каа.
А Мауглі все плакав і плакав, притулившись лицем до боку сліпого ведмедя, й обіймав його за шию, а Балу намагався лизнути його ноги.
– Зорі поблідли, – сказав Сірий Брат і понюхав ранкове повітря. – Де ми полюємо сьогодні? Час обирати нові стежки.
І це остання з розповідей про Мауглі.
Цю пісню співали у джунглях, аж поки Мауглі не ступив на поріг хатини, де його чекала Мессуа.
Балу
Колись я Жабеня навчав,
Тож хай мою науку знає:
Як на людську дорогу став —
Шануй Закон людської зграї!
У спеку, в холод, вдень і в ніч
Тримайся спільної стежини,
Іди з братами пліч-о-пліч
І не забудь, що ти людина!
Та все ж і у людській юрбі
Ти завжди будь самим собою,
Лишайся вірним сам собі,
Простуй дорогою прямою.
І ще у пам’ятку візьми,
Коли аж надто тяжко стане:
Табакі є й поміж людьми,
І є в людей свої Шер-Хани.
Ну, а ще Заповітне скажу тобі слово,
Потайне, запашне, трав’яне та медове —
В кожнім промені сонця, в краплині роси
Милість Джунглів усюди з собою неси!
Читать дальше