Джозеф Киплинг: Книга Джунглів [збірник]

Мессуа покірно відступила убік – він справді здавався їй лісовим богом, – та ледве його рука торкнулася дверей, материнське чуття змусило її оповити руками шию Мауглі й обіймати його, обіймати без упину.

– Приходь ще! – прошепотіла вона. – Чи ти мій син, чи ні – все одно приходь, бо я тебе люблю! Поглянь, і він за тобою тужить.

Малий плакав, бо юнак із блискучою цяцькою на шиї покидав його.

– Приходь ще, – повторила Мессуа. – І вночі, і вдень ці двері будуть відкриті для тебе.

У Мауглі здавило горло, наче щось душило його зсередини, і його голос урвався, коли він мовив у відповідь:

– Я неодмінно прийду… А зараз, – продовжував він уже за дверима, відштовхнувши голову вовка, що лащився до нього, – я на тебе серджуся, Сірий Брате. Чому ви, всі четверо, не прийшли на мій поклик? Я вже давно вас кличу.

– Давно? Це ж було тільки вчора вночі. Я… ми… ми співали нових пісень у джунглях. Хіба ти не пам’ятаєш?

– Так, звісно.

– І щойно ми доспівали, – із запалом продовжував Сірий Брат, – я одразу побіг по твоїх слідах. Покинув усіх і мерщій кинувся за тобою! Ох, Малий Брате, нащо ти таке вчинив! Нащо ти їв і спав у людськім лігві?

– Якби ви прийшли, коли я вас кликав, може, було б інакше, – сказав Мауглі й прискорив кроки.

– А куди ж тепер? – спитав Сірий Брат.

Мауглі хотів відповісти, але тут на стежці з’явилася дівчина в білому одязі. Сірий Брат вмить зник у кущах, а Мауглі безшумно відступив у зарості високого очерету. Він ледь не торкнувся дівчини рукою, а потім теплі сірі стеблини зімкнулися перед його лицем, і він щез, мов привид. Дівчина скрикнула, бо подумала, що то якась мара, а потім глибоко зітхнула. Мауглі розсунув руками стебла очерету і стежив за нею, аж поки вона не пішла.

– А тепер – не знаю, – мовив він зітхнувши. – Чому ви не прийшли, коли я вас кликав?..

– Ми завжди з тобою… завжди, – пробурчав Сірий Брат, лизнувши ногу Мауглі. – Ми з тобою завжди, тільки не о порі Нових Розмов.

– І підете зі мною до людської зграї? – тихо спитав Мауглі.

– А хіба я не пішов з тобою в ту ніч, коли наша Зграя прогнала тебе? Хто розбудив тебе, коли ти заснув у полі?

– Так, але ще раз?

– Хіба я не прийшов за тобою сьогодні?

– Так, але ще раз, і ще раз, а може, й ще, Сірий Брате?

Сірий Брат помовчав, а тоді мовив сам до себе:

– Ота чорна казала правду.

– А що вона казала?

– Людина врешті-решт іде до Людини. І наша мати, Ракша, казала так само.

– Те саме казав і Акела в ніч Диких Собак, – прошепотів Мауглі.

– Те саме казав і Каа, що мудріший за нас усіх.

– А ти що скажеш, Сірий Брате?

– Вони колись вигнали тебе, і то була погана розмова. Вони розбили тобі губи камінням. Вони послали Балдео вбити тебе. Вони б кинули тебе в Червону Квітку. Це ти, а не я, сказав, що вони лихі та нерозумні. Ти, а не я, – бо я тримаюся свого народу, – напустив на них джунглі. Ти, а не я, співав їм ще гіршу пісню, ніж Диким Собакам.

– Я питаю – що ти мені скажеш?

Вони говорили на бігу. Сірий Брат деякий час біг підтюпцем і нічого не відповідав, а потім заговорив між стрибками:

– Людське дитя – Хазяїн Джунглів – син Ракші – мій названий брат, хоч я трохи забув про це навесні! Твій шлях – то мій шлях, твій дім – мій дім, твоя здобич – моя здобич і твій смертний бій – мій смертний бій. Я кажу за нас трьох. А що ти скажеш джунглям?

– Добре, що ти про це згадав. Не варто зволікати, коли бачиш здобич. Біжи вперед і клич усіх на Скелю Ради, а я вам скажу, що надумав. Але вони, може, й не прийдуть, – може, вони забули мене о порі Нових Розмов.

– А ти хіба не забув нічого? – кинув Сірий Брат через плече і пустився бігти учвал, а Мауглі задумано рушив слідом.

У будь-який інший час на поклик Мауглі збіглися б усі джунглі, готові стати до бою; та зараз усі були зайняті іншим – чи полюванням, чи бійкою, чи співом. Сірий Брат бігав від одного до іншого, гукаючи: «Хазяїн Джунглів вертається до Людей. Ходіть на Скелю Ради!» Та щасливий, заклопотаний Народ Джунглів казав у відповідь:

– Він повернеться о порі літньої спеки, а може, дощі заженуть його в лігво. Біжи до нас, Сірий Брате, заспіваємо разом!

– Хазяїн Джунглів іде до Людей! – повторив Сірий Брат.

– Отакої! Чи о порі Нових Розмов це недобре? – така була відповідь.

І коли Мауглі з важким серцем підвівся по так добре знаних йому скелях на те місце, де його колись прийняли до Зграї, він побачив там лише своїх чотирьох вовків-побратимів, а ще Балу, що майже зовсім осліп від старості, і незворушного Каа, що згорнувся кільцем навколо порожнього місця Акели.