Тарас Прохасько - ЛЕКСИКОН ТАЄМНИХ ЗНАНЬ

Щойно він побачив томограму - карту свого мозку - і зрозумів, на якім озері він був, він хотів за тих десять хвилин знову потрапити до своєї пухлини, щоб розглянути, рестав рувати хоч трохи з того, що зникло під водою чи розкри шилося від ерозії; для цього треба вибудувати за картою ландшафт околиці від лінії води до найдальших відгалужень мозку, перейтися довкола озера. Потрібне зусилля, щоб позгадувати себе.

Северин змерз у ноги. Він подивився на повіки Птахи - на них висвічувалися відбитки полум’я, і перетиналися тіні складних гілок дерева…

…

…

білі стовбури буків, смердюча рідина на мокрому каштані, гладка і слизька кора перемоченого горіха, ліс вічної осені, археологічні зрізи падолистів, вибілене снігом і висушене, аж бляшане листя останнього шару, анемони, гепатіки мускарії, кальти, пульсатілі, фіалки, сині яри, жовті тіні, розмотування папоротей, найбільше всього можна навчи тися у рослин (небезпосередній досвід);

початкова зелень літа, визначення немає сенсу, випари соків, ознака непорозуміння - алергія, порізані травою руки, запах парків, уперше покошених косаркою, поштовхи інших запахів у розбите вікно гірського поїзда, зелені плями від трави на сорочці, визначення видів за запахом, розтерте в ступці листя, чаї з гербарію (флористичні чаї);

чаї зі смаком різних місць, з позбираних у різних заку тках гербарних екземплярів, місця впізнаються на смак, на запах чаю, нема двох місць з однаковими складниками, рослини - носії понять (а звірі - образів);

небезпосередній досвід, досвід, що будить різні нурти, досвід як ризик зважуватися на небезпеки мутацій, небезпо середній досвід витискається зі всього, навіть з досвіду зайвого, надлишкового, небезпосередній досвід виправ довує трату часу, досвід відсутності досвіду, коли ні про що не думається, можна думати про те, як ні про що не думається (усвідомлення усвідомлення);

довіряти можна слизовим, довіряти можна повікам, те, що відбувається на них, значно важливіше, ніж те, що поза ними, помежування оранжевого поля білими контурами руху поверхні води, хоч озеро далеко, крізь перегрітість альпійської луки проходять гостро і нероздільно пасма холодного повітря, сформовані відстанню між деревами передальпійського лісу, повітря звідти, де багато води, зібране у гущу в одному місці (хоч до озера дуже далеко);

флористичні чаї, позбирані у різних місцях, у кожному з них був, хоча б тому, щоби знайти рослини, потрібні за відсутності архівів, у кожному з тих місць було ще щось, у флору включені думки, уламки досвіду, пам’ять шкіри і постулати слизових, місця міняються тому повільно, а знімки твоїх гір безпомилково означають десятиліття, навіть без врахування змін у техніці фотографування, й означають старість, не пов’язану ні з втратою сили, ні з рівнем досвіду, а лиш з відкритістю і зміщенням донорно акцепторних зв’язків, поняття вічності страшить, натомість є лиш день і є тривання, а суттю будьчого, що так триває, є вже не сутність того, що триває, а суть тривання, часто - співтривання, як з араукарією, між іншим, їй, видно, теж зле, на досвіді араукарії легко зрозуміти, що зелень тільки піниться, лиш відхорує, не стираючи галужень, річних кілець, русла кори і хвостиків, які тримають плід, потреба аналогій крону віддзеркалює на корінь, та аналогії занадто примітивні, хоч справдились у випадку з горіхом, все ж варто прислухатися до асиметрії (короткий час цвітіння ірисів);

короткий час цвітіння ірисів припадає на останні дні у місті перед літом, яке віддіється у горах, щодня шукати містом, у маленьких городчиках біля дивовижних копій палаців на вуличках, де цих будинків аж забагато, вишуко вувати відтінки і конфіґурації ірисів, приходити вночі за картою денних відкриттів і приносити до флакона поодино кі квіти, які за місяць, а може навіть менше - дватри тижні укладуться в монотонний, ледь змінний ряд так, що перший буде зовсім не подібним на останній, пов’ялі квіти забере Птаха, їх розкладе на пелюстки і скомбінує відбиток свого сну, і сни будуть показувати, що насправді є можливим (уможливлюючи неможливе);

хоч до озера дуже далеко, хоч дорога щоразу інша, щоразу інша біографія перед приходом до озера, щоразу інші сам ти і твої спогади, відчуваєш озеро через нахил землі - тепер вона не спиниться аж до найглибшого місця, буде так хилитися, ти котишся крізь досвід, крізь предмети, ланд шафти, віддзеркалення, тіні, які неможливо присипати піском, крізь зарості і водорості, повз придумані тільки що міста і спроби конструювання життєпису, ледь встигаючи переносити ногу за ногою, стрибаючи з одного купища афин і моху на інші, обминаючи, вже повертаючись у леті, гнізда з коштовними крапчастими яйцями птахів, котрі сплять, порозкидавши довкола гнізд недоїджені ягоди, незважаючи на шалену швидкість, розглядаєш найменші ультраструк тури (бо власне за ними можеш хоч трохи, хоч якось орієнтуватися у гонитві, надовго повертаючи голову назад, потрапляєш у коридори, якими просто летиш, долітаєш до отворів, які впускають світло іззовні і щоразу виявляються затісними, надовго зникаєш у цитаделях, блукаючи, влас тиво, у звучаннях і написаннях того, що у цитаделі чи у місь кому ботанічному саді, у цитаделі ботанічного саду (ботаніч ному саді цитаделі);