Тарас Прохасько - ЛЕКСИКОН ТАЄМНИХ ЗНАНЬ

Серед паперів X. знайшов і мапу буття. Вона вразила його так, що унеможливила читання всього іншого, вона в’їлася надовго. X. вперше в житті робив якісь виписки з тексту. Через рік театр X. привіз до міста власну програму. Серед інших пластичних композицій презентувалася прем’єра «Некрополя», пластичної конструкції за мотивами ідеї М.Млинарського, котрий був збентежений і з приємністю прийняв запрошення на прем’єру, обіцяючи навіть трохи поговорити зі сцени після танцю.

Єдиним свідченням цих подій є кількаабзацна згадка в газеті: атмосфера прем’єри була феєричнішою, ніж упродовж усього минулорічного фестивалю, і дві години тривала справжнісінька артистична вакханалія у фойє, на сходах і коридорах, серед гостей було багато таких, кого ще ніколи не вдавалося заманити до міста. Млинарський не виступав, бо не могли його після вистави, що закінчилася тріумфом, ніде знайти.

Вранці до X. прийшла приятелька Млинарського й оповіла, що серед першого акту у Млинарського почалися напади нестерпного болю голови, він непритомнів, сатанів і вибрався з театру разом з нею. Цілу ніч тривала лихоманка, вона робила оклади, потім трішки заснула, а рано - Маркуса вже не було. 2 січня театр X. від’їхав, 7 січня вернувся Маркус; 20 січня приїхав X., заборонив будьяким способом фіксувати пластику «Некрополя» - чи фотографічно, чи якось інакше; 1 березня Млинарський сам приїхав до X., їх бачили у цілоденних одіссеях кав’ярнями, винарнями, барами, трактирами, тавернами, кнайпами.

У стосунках Млинарського з X. ніщо не погіршилося. «Некрополь» йшов останній раз у листопаді. Протягом всього часу Млинарський майже грубо уникав усяких розпитувань чи бесід про «Некрополь».

Поступово все забулося.

Так закінчувався лист, якого одержав доктор Винник, автор найчитанішої біографії Маркуса Млинарського, якраз у часі підготовки другої доповненої редакції цього бестсе лера. Правда, був ще поетичний постскриптум. Спочатку автор зазначав, що всю цю історію йому розповів кілька років тому хтось з найближчих друзів Маркуса, далі пояс нив, що він намагався згадати якнайбільше з оповідженого, але волів радше дещо призабуте відкинути, ніж додумувати чи пригадувати насильно (Винник відчув у цьому якийсь дух Млинарського). А в останній дописці запевняв, що не знає більше абсолютно нічого, нічого не зміг би додати чи розказати детальніше, а тому залишається анонімом. Вин ник, який опрацював біографію Млинарського надто ретель но, вперше почув про «Некрополь». Йому цікаво було б довідатися про того приятеля Маркуса, який знав щось такого, але друга редакція «Безконечної мінливості незмін ного» вийшла без жодної згадки про таємницю «Некро поля».

Все ж знайшлося. Все ж знайшлося. Хоч одна особа, яка знала про «Некрополь». Навіть була задіяна в ньому. В примусовій лікарні для алкоголіків, у рідному місті Млинар ського, Винник знайшов ущент понищеного сімдесяти річного віолончеліста, котрий грав у молодості в оркестрі міського театру. Він добре пам’ятав майже всі теми різних балетів, оперет і водевілів. Пам’ятав, що грав і «Некрополь», коли приїжджав якийсь чужинецький театр, партитури були їхні, але музики не міг згадати ніяк. У неприродно чистій кімнаті для маніпуляцій Винник просидів з дідком до півночі. Він скручував йому сиґарету за сиґаретою, вислухо вуючи фантасмагоричні оповіді про життя театрального музики. Навіть зварив у стерилізаторі пристойний ґлінт вейн з контрабандного вина, ризикуючи бути вигнаним з лікарні. Віолончеліста розвезло. Він вже не мав сил відтяга ти оповіді про «Некрополь» (йому здавалося з самого початку образливо немудрим говорити лиш про один єдиний епізод), і Винник дочекався.

Була одна жінка і шестеро мужчин. Це ті, хто танцював. Хоч вони не стільки танцювали, як робили різні дії. Пере важно жінка робила щось з кимось одним. Інші або були на сцені і діяли щось своє, або виходили геть. Часом жінка і двоє, троє, четверо, п’ятеро мужчин. Гарно виглядала і вона сама, кілька разів були всі разом. Сцена взагалі була розділена найрізнішими контурами на велику кількість просторів. На сцені були вікна, висіли розділові знаки тка нини, шнурів, синтетичної плівки. Світилися лампи різної сили, закріплені в різних місцях. Лампи були і спеціальні, і звичайні жарівки, настільні і прожектори, і кишенькові ліхтарики, увімкнені і залишені будьде. Крім того, оператор маніпулював складною системою скерованих на сцену світел. Різні рівні. Підмостки, гойдалки, куби, лавки, свічки і підсвічники. Текла вода. З кранів, з пробитих куль, з перехилених посудин. Вода розтікалася або збиралася в посудинах. Сценою вільно блукали звірі - пси, коти, дене де звивалися вужі, затаювалися їжаки. Кілька звірів спокійно спали, деякі були прив’язані і намагалися вирватися. Сиділи птахи, звідкись вилітали метелики, дуже багато метеликів, оси, молі. Комахи потрапляли в смуги світла, смуги диму. Бо диміли залишені у попільничках сиґарети, горіли папери, кидалося зілля. Було багато рослин. Спадав плющ, стояли вазонки, кадки, флакони з рослинами, квітами. Пахло сумішшю з розбитих слоїків парфум, прянощів, вареної кави.