Ірина Вільде - Повнолітні діти

— Це добре на великосвітський бал, але не на скромне весілля на селі, — насмілилася я заперечити Орисі в галузі бонтону.

— Я знаю, можеш мене не повчати, але я навмисне. Я одягаюся не для них. Казав мені швагер, що на весіллі, дуже можливо, буде хтось з чернівецьких академіків [84] Студентів. . Компрене ву, розумієте, мадемуазель? А твій Данилюк має чорний одяг чи, може, теж треба буде позичати? Правда, на його фігуру було б легше дібрати.

Ориська хотіла вколоти мене, а тим часом її шпилька справила мені тільки радість («твій Данилюк»!).

— А чого ти носиш такі тугі станики? [85] Бюстгальтер. — вже не мала до чого причепитись. — Це тепер не модно. У великому світі прийнято, щоб жіночі груди, капку підняті, окреслювалися під сукнею природно… зовсім вільно. А ти виглядаєш, як випхана дошка для прасування.

Коли Ориська пішла від нас, я під тим приводом, що з нагоди весілля хочу обмитися від «а» до «зет», як каже моя бабця, замкнулася в кімнаті і зробила щось перший раз у житті: подивилася на свої груди в дзеркалі. Ніколи досі не звертала спеціально уваги на цю деталь мого тіла, а тепер, під впливом розмови з Орисею, хотіла де в чому переконатися. Я навмисне взяла їх у долоні. Були легкі і пружні. Орися має рацію, мої груди настільки від природи підняті, що їм не треба ніякого галтера.

Не знаю чому, але свідомість цього дала мені не знану досі радість.

Обережно натякнула я про мою розмову з Орисею, тобто про нову моду, мамі.

— Мамця знає, що тепер не модні станики (в нашому домі вважається непристойним слово «бюстгальтер»).

— Так? Що ти кажеш? А то відколи? Чи не привезла цієї моди Ориська з Гіц, — відразу здогадалася моя мама.

Маму не цікавить моя думка в цій справі. Вона каже безапеляційно:

— Молодій панночці ходити без станика — це, це… — шукає відповідного слова пальцем по чолі, — це… нескромно і не дуже безпечно. Розумієш?

Розумію. Не треба хіба казати, що станик, який мама подала мені разом з рештою білизни, я не одягла, а сховала в найпевніший сховок дівчат у цілому світі — під матрац ліжка.

Коли до весілля лишилися вже не дні, а години, а з Суховерхова до Веренчанки долітав (звичайно, символічно!) запах димлених домашніх ковбас та різних мазурок, перекладанців, бабок (яких по містах виперли новомодні торти!), молодий знову відчубучив штуку.

Добре моя мама каже: бідна з ним буде його жінка!

Коли остаточно обмірковували список гостей, запрошених на весілля, Єлінський запропонував втягнути туди і свого наступника, теперішнього економа суховерхівського пана, Траяна Лупула. Костик гостро запротестував: «Е, ні, пане тестю, доки йшов на поступки, то йшов, а тут уже — гов, пр-р, годі!» Що він, Петро Костик, має спільного з тим голаном? [86] Презирливе прізвисько румуна. То тесть таки заповзявся погірчити йому день шлюбу? А може, цей шлюб йому, Костикові (Дарка думає, що тут Кажуть трохи забрехався), і так не солодкий? Ну нащо, він хотів би знати, нащо на весілля йому колоніста, просто ворога?

Єлінський спочатку м'явся, терся, хрускав пальцями, знизував плечима, робив якісь значні, але не зрозумілі Костику жести руками, багатозначно підморгував до зятя, одне слово, докладав усіх зусиль, щоб його зрозуміли без слів, але все даремно.

Мужицька дитина Костик хотів мати просту відповідь на своє просте запитання: навіщо йому колоніст на весіллі?

Нарешті, переконавшись, що всі його зусилля марні, Єлінський почав навпростець: зять повинен зрозуміти, що вступає не тільки у подружжя з Артемізією, але й у нову родину, яка має свої звички, свої стосунки з людьми, свої погляди на життя. А життя, Петре, це передусім злагода з людьми, серед яких живеш. Як же зять уявляє собі життя серед суховерхівських людей, коли він ладний пересварити свого тестя з усіма? Чому, чому має бути економ на весіллі? Та тому, Петре, що цього вимагає… політика.

Вчувши це слово, Костик гикнув, ніби з великого переляку. Політика? То він від неї (тут Костик вилаявся) втік аж до Суховерхова, а ота його і тут знайшла? Єлінський мусив аж пояснювати своєму холеричному зятеві, що він мав на думці не політичну політику, а господарську.

— Яку?

— Так, яку чуєш. Господарську. А тепер слухай уважно, зятю, і, як то кажуть, мотай собі на вус. Як не може, приміром, швець-ремісник не те що витримати конкуренцію, а й загалом утриматись у сусідстві з фабрикою взуття, так сьогодні не може без підпори двору [87] Поміщицької садиби. зв'язати кінці з кінцями середній господар на селі.