Ірина Вільде - Повнолітні діти

Виходить, робить Дарка висновок, що визволення не мусить вести крізь кривавий реваншизм, як це уявляє собі Гиньо Іванчук.

Воно-то так, риторично сам з собою полемізує Р. К., проте не треба забувати що вся Романія маре у мережі агентур сигуранци — як муха у сітці павука. Уряд Братяну розправляється з найменшими проявами бунтарського руху без різниці, хто його підніматиме: румунські робітники чи «міноритет», носитиме той бунт національний чи соціальний характер.

«У двадцятому році, — читає далі Дарка («Мені було тоді десять років»), — по всій Румунії прокотилася хвиля страйків. На один день у всій країні припинився залізничний рух».

Чекай, чекай, тепер Дарка щось пригадує собі! Ось де вона, правда! А у Веренчанці, — Дарка добре пам'ятає, — начальник станції заявив пасажирам, — саме в той день мамця вибралася з Даркою купити їй у Чернівцях перший капелюшок до міри, — нібито міністерство залізниць буде вводити нового типу локомотиви і тому вилучило всі старі.

Найсумніше, що навіть татко повірив тоді в цю казочку!

І знову думка повертає до того, що найбільше болить серцю: а що буде з Данком?

Дві години тому бачила, як він з скрипкою під пахвою стукає від дверей до дверей різних кафешантанів.

Як не дивно, але тепер Дарка вже в іншому світлі бачить майбутнє Данка.

Бачить тільки його важке становище, але не трагедію.

А це не одне і те саме!

Перед Данком замкнули двері до позолочених залів з пишними люстрами, оксамитними ложами, а хто в силі замкнути йому дорогу в народ? Адже публіка в тих залах — це ще не народ! Хіба не так? Не дадуть йому можливості виступати прилюдно на концертах — муза його піде у підпілля. Але тоді замість пристосування до викривленого смаку жменьки вибраних, замість лоскотання їх заплилих жиром нервів музика його прийме на себе іншу, дійсно почесну, дійсно гідну справжнього таланту місію: її почесним обов'язком стане закликати народ до боротьби з тиранією.

їхні закони заборонять йому виявляти своє ім'я як автора? Нічого! Авторство бадьорих гімнів волі, сміливих маршів, що зватимуть до боротьби, симфоній в честь перемоги перейде на народ.

Хай тоді спробує сигуранца заарештувати і посадити в тюрму весь народ!

Ось вона, вірна, невідступна супутниця революції — пісня! В усі епохи вона живила дух повстанців і вела їх на боротьбу, в наступ проти гнобителів.

І ось покликання всього Дарчиного життя: зберегти народові ще один талант і скерувати (ой, нелегка це місія, Дан) на боротьбу за народне визволення.

Чи може бути більш почесна роль в житті для звичайної, без особливих обдарувань людини, якою є Дарка?

Не фантазуй, не фантазуй, ти, гаряча голово, гудить сама себе Дарка, бо вимріяне нею майбутнє здається їй нездійсненним через надмір хорошого. Ні-ні… Тоді життя перетворилося б. в казку, а такого не буває…

Стривай, а хто сказав, що такого не буває?

Р. К. он пише, що не тільки буває, але напевно буде, коли люди доброї волі дружно прикладуть до цього свої уми і совість.

Три місяці скоро, як Дарка покинула Чернівці. За цей час не написала вона до Данка жодної листівки і від нього не мала жодної вістки, крім того, що їй Наталка написала. Дарка розуміла, що першими пишуть ті, хто від'їжджає, а не ті, що залишаються. Але це була слабка оборона для її зраненого серця. Коли б у Данка було справжнє бажання написати їй, то він не брав би до уваги цю формальну причину. Він давно дізнався б про її адресу. О, для прагнучого немає перешкод! Тепер Дарка вирішила написати до нього перша. Коли засіла за стіл перед чистим листком паперу, відчула, як важко буде писати цього короткого, мимоволі сухуватого листа.

Дошкуляло все ж таки, що вона мусить робити перший крок до зближення. Де б він не був, дорога до нього буде завжди та сама, що від нього до неї. Ранило дівочу гордість, що він витримав тоді, коли вона скоряється. Та й тут на допомогу прийшла «Царівна»: «Покора тільки у любові має сенс», а тут ішлося не тільки про її особисту любов, але й про ту другу, всеохоплюючу!

Довго писала той короткий, з кожним обдуманим словом лист. Побігла, вкинула у поштову скриньку і, не повернувшись ще додому, вже внутрішньо чекала на відповідь.

Вночі в ліжку обчислила, що лист до Чернівців повинен іти не довше як три дні. Три туди, три назад — це разом шість. Це тиждень для заокруглення. Чотири, аж чотири дні дає Дарка Данкові для того, щоб прочитати, подумати й відповісти на її лист. Отже, найпізніше — через десять днів від нього повинна прийти відповідь!