Ірина Вільде - Повнолітні діти

— Міці, та це ж половина нашого класу! — крикнув хтось.

— Правильно, правильно, діти! Вісім — це багато… Чотири, еге, чотири. Скажу, що в цьому році в нашому класі аж чотири переекзаменування. Ви уявляєте собі, яке це враження зробить на моїх старих? Може, розщедряться і, крім чорнобурки, пошлють мене ще й на курорт… Ох і ідея, діти! Але як вам подобається моя чорнобурка? Бачили ви щось гарнішого? — вона струшує уявною чорнобуркою, наче купець перед продавцем, дмухає на її волос, гладить рукою, прикладає ніжно до щоки. — Діти, а який волос! Ах, діти, уявляєте собі, який мене фурор чекає на курорті з цією чорнобуркою? А тепер хочу признатися вам в одному гріху. Винна я, діти, перед вами. Ні-ні, це не жарти. Таки насправді я страшенно винна перед вами. Іди, Косован, притримай двері за клямку, щоб не вліз сюди хто з бельферів… Діти, бийте мене, карайте, як хочете, бойкотуйте або пробачте, а я вам все одно мушу викласти правду…

— Досить пролога, досить! — крикнула Романовська, а клас підтримав її дружним гомоном.

Міці забула, що в неї в руках чорнобурка, трагічно заломила руки, перегнувшись вся наперед, ніби збиралася впасти на коліна:

— Діти, в мене фальшива метрика! Так-так. Мені не шістнадцятий пішов, як вам здається, а вже дев'ятнадцятий. І я вам не товаришка, а мама! Справжня мама!

— І що ти будеш тепер робити? — вирвалося у Косован.

Всі розсміялися, крім самої Міці.

— Діти, тут нічого сміятися… Ольга добре запитала. Так, діти, я признаюся вам, що тепер я вирішила навести порядок у своєму житті. Перше, що я зроблю, це що не ходитиму в шостий клас… Не перебивайте мене! Який екстерн? Що за екстерн? Я взагалі більше не хочу ходити до школи, так вона мені в'їлася в печінки! За всі тарапати, що я тут зазнала, мені треба подвійно залічити роки навчання. І так не п'ять років я ходила до цієї проклятої буди, а десять. Десять років! Скільки ж можна?

— Але що? Що ти задумала надалі? — почала допитуватися Лідка. Видно було, що їй самій хотілося б скористатися з прикладу Міці. Не ходити в школу — це була справді неабияка ідея!

— Діти, я задумала, — ей ви, малолітні, позатикайте собі пальцями вуха! — я задумала вийти заміж!

Почувши таку новину, клас відповів диким вереском. Міці мусила аж на стіл вискочити, аби втихомирити галас. Усі гуртом і кожна окремо вимагали відповіді на два найголовніших питання: який він і хто він?

— Спокій, діти, спокій! — кричала до хрипоти Міці. — Я ще сама не знаю добре. Це поки що тільки ідея… Я думаю оженити на собі брата мого шурина. Знаєте, того, що через нього я минулого року трохи до школи не спізнилася… Тепер, діти, ще одне… Я говорю вам щиро, і вам нічого ображатися на мене: не гостріть свої апетити, бо на весілля я вас все одно не запрошу. Ні-ні, не просіть і не переконуйте мене, бо нічого з того не вийде! По-перше, вас все ж таки забагато, а по-друге, це буде зовсім скромне і тихе весілля. Ви розумієте? Все повинно так раптово статися, щоб він не мав часу опам'ятатися… Ось у чому секрет! Діти, зате коли я вже вийду заміж і матиму свої гроші, то присягаюся вам: хай мені циферблат скрутить на потилицю, якщо не дотримаю свого слова, — вона зробила хрест з пальців і тричі поцілувала його. — Отож коли дорвуся до чоловікових грошей, то весь клас, навіть тебе, свинське вухо, Лідко Дутка, запрошую у кондитерську на морозиво. По три порції зразу плюс вода й вафлі! По три порції морозива всім-всім!

— Для кого це ви така щедра, Коляско?

Ніхто не міг пояснити, як це раптом Мірчук з'явився у класі. Адже Ольга Косован стояла біля дверей і притримувала клямку. Сталося, певно, так, що професор натис на двері, а Ольга, не насмілюючись опиратися йому, випустила клямку і не встигла попередити Міці. І от тепер: Коляска — на столі, а професор — у класі. Міці в ту ж мить зіскочила з столу, спробувала, бідолашна, пірнути у гурт і змішатися з дівчатами, але, на жаль, всі стояли на своїх місцях і їй теж довелося зайняти своє.

Мірчук, багровий, з прикушеною нижньою губою, поволі наблизився до столу. Його очі, як загіпнотизовані, тяглися до слідів Міциних ніг на столі. Він, що скоріше дарував учениці незнання правил з латинської граматики, ніж заяложений зошит, мусив тепер дивитися на сліди черевиків на столі, що його він інакше не називав, як кафедрою. Напевно, те, що зробила Міці, в його очах дорівнювало святотатству.

Косован, яка вже усвідомила свою важку провину перед Міці, підскочила до столу, сніжно-білим батистовим платочком з рожевими краєчками витерла злощасні сліди Міциних ніг.