Микола Хвильовий - Санаторійна зона

Товариш Огре сказав:

– До побачення!

Товаришка Шмідт сказала:

– До побачення!

Але це було так холодно, ніби зима, і непривітливо, ніби глибока осінь.

…В голові блукали уривки. «Ясно. Тільки – ми!»

…На Байкальській вулиці товариш Огре бачив великий прожектор, що освітлював усю вулицю й комольську новорічну процесію. Це, безперечно, було грандіозне видовисько. Пливло голубе небо, з ріки пахло баговинням, ніби й справді баговиння було зимою. За ріку в темряву відходила міська жура.

…А комольці сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освіщали вулицю сотнями чарівних смолоскипів. За комольцями гуділи натовпи.

…На розі товариш Огре побачив заступника Пупишкіна – товариша Мамочку. Мамочка біг у трактир до вірмена.

…Сотні ватажків світової революції дивились із будівель із наказу виконкому… Але знову була розпроклята тоска.

…– Гражданін, будь ласка, пропустіть!

…– Полюбуйтесь, гражданін, на кощунство… Сссволочі!

…– Ішла бабка напроти комольців, напроти попів-комольців, і побачила кадила в комольців… Скрикнула! і – впала!

За бабкою карета допомоги не приїхала, і бабку підвели громадяни.

…З південних кварталів города пішов теплий вітер; тоді комольці смолоскипи пускали вогняні язики на тротуар. Біля собору, що напроти виконкому, комольці справляли комольське свято Нового року.

…– Гражданін, подивіться, яке кощунство!..

…А висока каланча собору мовчки відходила в синю безодню неба. Ще пролетів вітер із південних кварталів города…

…Новий рік. Щастя.

Думаю: чи не прийде щось інше? – Товариш Огре почув у чоботях воду, бо чоботи були діряві – і туди набралась вода… А під Новий рік і Водохрещу старого стилю, не «в стилі» уесесер, гадають про майбутнє на воді з воском і як Світлана.

Товариш Огре згадав (бачив у друкарні), що на Різдво комольці мають колядки й щедрівки, але не ці:

– Щедрик-ведрик, дай вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски…

…Ні!.. Не ці… -…А життя йде рік за роком, і кожного року – стрічаємо Новий рік: «чи не прийде щось інше?…»

…Товаришка Шмідт сказала: «Ви безпартійний?» – і стало холодно, як зима, і непривітно, мов осінь.

…А збоку хтось регоче й розказує про «артемівців»; [30] [xxx] « Артемівці» – студенти Комуністичного університету ім. Артема, який існував у Харкові в першій половині 1920-х рр. для підвищення загальноосвітніх і політичних знань комсомольського та партійного активу. про дім пролетарського студентства, про жінвідділ, про каесему. Тоді блакитнить весна дзвональними дзвониками й похмуро костилить баба-яга костяна нога – сива зима із шкульгальною лицею в зимальну північ.

…– О…О…О, новельний Фальстафе! Як Мануель Сведенборг, [31] [xxxi] Сведенборг Емануель (1688–1772) – шведський філософ-ідеаліст, письменник, теософ-містик. Створив відому теософську систему «потойбічного життя» і поведінки духів. Мав значний вплив на теорії романтиків, зокрема його ідеї позначались на творчості Блейка, Кольріджа, Емерсона, Бальзака, Стріндберга. Вченням Е. Сведенборга особливо цікавились російські релігійні філософи XIX – поч. XX ст. віриш у своє призначення пророка!..

…І тоді дзвональна звена веснальної дзвими блакитнить на душальній душі поета. І припустім, він питає:

– Марусино, скільки років до наших великодніх дзвонів?

Тоді Маруся скаже:

– Я – радість. Я – тема твого життя. Летять журавлі по далеких полинних дорогах. Кричать одуди в гаях: «Уту-тут! уту-тут!» І ти знаєш, як буває біля річки, коли ловимо коропів, коли в прозору воду падає небо!.. О, дзвональна звена веснальної дзвими!..

…– А коли комольська процесія зникла за собором, прожектор погас. Тільки синє небо пливло в тротуари Байкальської вулиці:

Браво! Браво! Браво!

Гучні оплески стріли Льолю, коли вона вийшла після постановки пародії на «Лілюлі». Льоля горіла, Льолі згоріли вуха; потім зробила реверанс і побігла за лаштунки.

Вже все. Більше нічого не буде. Там, на Садовій, 30, у пролеткульті.

Тоді із зала вийшла публіка. Була публіка і публіка.

Одна публіка розходилась, друга публіка залишилась стрічати Новий рік.

…Героїня вечора – Льоля.

Але герой вечора – бувший і т. д. – товариш Пупишкін. У фойє його качали на руках за труди по організації пролеткульту й пролеткультівських ідей. І за постановку – теж – пародії на «Лілюлі», п’єси Ромена Роллана: качали.

Товаришеві Пупишкіну хотіли зробити приємність і піднести від публіки сюрприз. Пішли за сюрпризом.