Теодор Драйзер - Фінансист

Більше того, це, по суті, не можна було навіть назвати звітом, адже всі папери залишалися у нього на руках. Оскільки розмір позики був дуже значним, то значними були і суми у віданні Ковпервуда, а так звані трансферти [19] Трансферт – у цьому значенні – передача права володіння іменними цінними паперами від однієї особи іншій. і балансові зведення до кінця місяця залишалися простою формальністю. Френк мав повну можливість користуватися сертифікатами міської позики для спекулятивних цілей, депонувати їх як власні в будь-якому банку для забезпечення позик і таким чином отримувати під них готівку до сімдесяти відсотків їх номінальної вартості (що він і робив без жодних докорів сумління). Здобуті таким шляхом гроші, про які він звітував лише наприкінці місяця, Ковпервуд міг використовувати для інших біржових операцій. Окрім того, вони давали йому можливість позичати нові суми. Ресурси його розширилися тепер безмежно – їх визначали лише дні, помножені на його власні енергію і винахідливість. Політичні верховоди міста не мали навіть уявлення, яким золотим дном стало для Ковпервуда це підприємство, бо й не підозрювали витонченості його розуму. Коли Стінер, попередньо порадившись з мером міста Стробіком та іншими, сказав Ковпервуду, що протягом року перекаже на його ім’я за книгами міського самоврядування два мільйони позики, Ковпервуд не промовив ні слова – захоплення стулило йому вуста. Два мільйони! І він буде розпоряджатися ними на свій розсуд! Його запросили фінансовим консультантом, він дав пораду, і цю пораду прийняли! Прекрасно! Ковпервуд не належав до людей, схильних мучитися докорами сумління. Він, як і раніше, вважав себе чесним фінансистом. Адже він не був більш жорстоким і нещадним, аніж будь-хто інший на його місці.

Слід зауважити, що маневри Стінера з міськими коштами аж ніяк не стосувалися позиції, яку місцеві ділки займали щодо контролю над кінними залізницями. Питання це було новим і хвилюючим щаблем у фінансовому житті міста. У ньому був зацікавлений багато хто з провідних фінансистів та політиків, як-от Молленгауер, Батлер і Сімпсон, що діяли тут поодинці, кожен на свій страх і ризик. Цього разу між ними не було змови, щоправда, якби глибше вникнули в це питання вони, напевно, вирішили б не допускати втручання сторонньої особи. Але тоді в Філадельфії кінно-залізничних ліній було ще так мало, що нікому не спадало на думку створити велике об’єднання кінних залізниць, як це було зроблено пізніше. Проте, дізнавшись про угоду між Стінером і Ковпервудом, Стробік завітав до Стінера і виклав йому свій новий задум. Всі вони чимало наживуться завдяки Ковпервуду і передовсім сам Стробік і Стінер. Що ж у такому разі заважає йому і Стінеру разом з Ковпервудом як їхнім представником – точніше, таємним представником Стінера, бо Стробік не мав сміливості відкрито брати участь у цій справі, – скупити побільше акцій однієї з ліній кінної залізниці і забезпечити собі контроль над нею? А потім, якщо він, Стробік, зуміє домогтися від муніципалітету дозволу на прокладення нових ліній, то ці нові лінії, як не крути, опиняться у них в руках. Щоправда, Стробік сподівався згодом витіснити Стінера. Ну, там видно буде. А поки що треба ж комусь провести підготовчу роботу, і чому, власне, цього не може зробити Стінер? Водночас Стробік розумів, що така «робота» вимагає особливої обачності, бо його шефи, звісно, завжди напоготові. І якщо вони виявлять, що він вплутався в подібну справу заради особистої вигоди, то позбавлять його можливості продовжувати політичну діяльність, завдяки якій він лише й міг наживатися. Не слід забувати, що будь-яка організація, наприклад, компанія, що володіє однією з уже діючих міських ліній, мала право клопотати перед муніципалітетом про дозвіл подовжити шляхи. Це йшло на користь благоустрою міста, і тому клопотання мало бути вирішене. До того ж Стробік не може одночасно бути акціонером кінної залізниці і мером міста. Інша річ – коли Ковпервуд приватно діє заради інтересів Стінера.

Цікаво, що цей план, який Стінер від імені Стробіка викладав Ковпервуду, докорінно змінював позицію останнього щодо міської влади. Попри те, що з Едвардом Батлером Ковпервуд вів справи лише приватно як його агент, і незважаючи також на те, що він жодного разу не бачився ані з Молленгауером, ані з Сімпсоном, він все ж здогадувався, що, маючи справу з міською позикою, фактично працює на них. З іншого боку, коли Стінер заявився до нього і запропонував поволі скуповувати акції кінних залізниць, Френк з його поведінки відразу зрозумів, що тут справа нечиста, і що Стінер і сам вважає свій задум протизаконним.