Теодор Драйзер - Фінансист

У цю пору Френк обвінчався з місіс Семпл. Весілля було скромне, без зайвого розголосу – так хотів Френк (та й його дружина нервувалася через страх перед громадською думкою). Сім’я Френка не надто схвалювала його вибір. На думку батьків, Ліліан була застара для нього, окрім того, перед Френком відкривалися такі блискучі перспективи, що він міг би зробити набагато кращу партію. Його сестра Анна вважала місіс Семпл корисливою і підступною, але це, звичайно ж, було не так. Братам Джозефу та Едварду вся ця історія видавалася дуже цікавою, але вони до ладу не знали, на чиєму боці стати: усе-таки місіс Семпл мала гарну зовнішність, і у неї водилися грошики.

Погожого жовтневого дня Френк і Ліліан стали перед вівтарем пресвітеріанської церкви на Келлоухіл-стрит, де побажала вінчатися наречена. Ліліан, на превелике задоволення Френка, була чарівна у сукні з білосніжних мережив із довгим шлейфом – витворі, що коштував мереживницям довгих місяців праці. На церемонії були батьки Френка, місіс Девіс – вдова дядька Сенеки, брати і сестри Ліліан і кілька близьких знайомих. Френку і це товариство здавалося надто велелюдним, але таке було бажання Ліліан. Під час вінчання Френк стояв прямий і підтягнутий, у строгому чорному сюртуку, – теж за бажанням нареченої, – але після закінчення обряду швидко перевдягнувся в елегантний дорожній костюм. Він влаштував свої справи так, щоб мати можливість з’їздити на два тижні в Нью-Йорк і Бостон. Надвечір вони сіли у поїзд, що за п’ять годин доставив їх в Нью-Йорк. Коли після довгого прикидання і удаваної байдужості на людях вони опинилися нарешті віч-на-віч у номері готелю «Астор», Френк схопив її в обійми.

– Яке блаженство! Нарешті ми самі! – вигукнув він.

Ліліан відгукнулася на його запал із тією дражливою ласкавою боязкістю, яка завжди так захоплювала його; але тепер ця боязкість мала відтінок бажання, перейняте від Френка. Йому здавалося, що він ніколи не насититься нею, її прекрасним обличчям, витонченими руками, її ніжним тілом. Вони без кінця кохалися, голубилися, каталися по місту, смачно їли і насолоджувалися видовищами.

Френку праглося побувати в фінансових центрах Нью-Йорка і Бостона. Обидва ці міста привертали його своєю комерційною солідністю. Оглядаючи перше, Френк запитував себе: чи наважиться він коли-небудь розлучитися з Філадельфією? Адже тепер, гадав він, його чекає там повне щастя з Ліліан (а згодом, можливо, і з цілим виводком юних Ковпервудів). Він буде працювати, не шкодуючи сил, і багато заробляти. Зі своїм власним капіталом і статками дружини, які надійшли тепер в його розпорядження, він сподівався незабаром стати вельми заможною людиною.

Обстановка, якою оточили себе молоді, повернувшись з весільної подорожі, вишуканістю значно перевершувала ту, в якій місіс Ковпервуд жила зі своїм Семплом. Молодята вирішили тимчасово оселитися в її будинку на Фронт-стрит. Підкоряючись прагненню до всього витонченого, котре оволоділо ним у той період, Френк відразу ж після заручин став заперечувати проти отієї пістрявості меблів та оздоблення будинку. Він намірився обставити їхнє житло відповідно до його власних уявлень про витонченість і красу, які він інстинктивно вбирав у період змужніння. Йому доводилося бувати в будинках, обставлених із незрівнянно більшим смаком, ніж помешкання його батьків. У ті часи неможливо було пройти або проїхати вулицями Філадельфії і, відчувши загальне тяжіння до більш культурного і красивого побуту, не заразитись ним. Вулиці забудовувалися чудовими і дорогими будинками. Широкого поширення набуло садівництво. У моду входили квітники вздовж фасадів. У будинках містера Тая, містера Лі, Артура Райверса та інших знайомих увагу Френка приваблювали вишукані, дорогі речі – бронза, мармур, портьєри, картини, годинники, килими.

Френк вирішив, що ціною порівняно невеликих витрат він зможе перетворити своє звичайне житло на затишний і чарівний будинок. Так, наприклад, набагато привабливішою можна було зробити їдальню, де з обох вікон, що виходили на південну терасу, відкривався вид на галявину, порослу чагарником і деревами, яка тягнулася до самого паркану, що відділяв володіння Ліліан від ділянки сусіда. Примітивний сірий паркан слід знести й замінити живоплотом. У стіні, що розділяє їдальню та вітальню, треба зробити віконце і завісити його красивою портьєрою, а замість двох довгастих вікон влаштувати так званий «ліхтар», звідки з двостулкових вікон із ромбовидним склом у свинцевих рамах можна буде милуватися галявиною. Усі старі меблі, зібрані бозна-звідки (частково успадковані від сім’ї Семплів, частково від сім’ї Віггін, частково ж придбані), викинути геть або продати і натомість купити нові. Френк недавно познайомився з молодим, щойно зі студентської лави, архітектором, таким собі Елсвортом. Вони одразу ж відчули жвавий інтерес і незбагненне тяжіння один до одного. Вілтон Елсворт був вдумливою, спокійною, витонченою і артистичною натурою в повному розумінні цього слова. Розговорившись про будинок, що зводився на Честнат-стрит, – Елсворт назвав його жахливим. Вони перейшли до обговорення мистецтва взагалі, вірніше, відсутності його в Америці. Френку одразу ж подумалося, що Елсворт краще за будь-кого іншого зуміє здійснити його задуми щодо перебудови будинку. Коли він сказав про це Ліліан, вона беззаперечно погодилася, так само як погоджувалася з усіма планами чоловіка щодо змін в їхній оселі.