Теодор Драйзер - Фінансист

Приблизно через рік містер Семпл помер. Це була передчасна смерть, випадкова, малозначущий епізод на тлі інших подій, але сумний для близьких. Пізньої осені він застудився – може, промочив ноги або в сиру погоду вийшов без пальта. Він усе-таки попрямував у магазин, попри вмовляння місіс Семпл. Людина тиха і стримана, він по-своєму був дуже упертий і невпинно дбав про свою справу. Він уже бачив себе в найближчому майбутньому володарем статків у п’ятдесят тисяч доларів. І раптом – застуда, дев’ять днів у ліжку із запаленням легенів, і містера Семпла не стало. Взуттєвий магазин закрили на кілька днів, будинок наповнили співчутливі друзі і церковнослужителі. Потім відспівування в келлоухільській пресвітеріанській церкві, парафіянами якої було подружжя Семплів, і похорон. Місіс Семпл гірко побивалася. Смерть, побачена так близько, вразила її, і довгий час вона була дуже засмучена. Її брат, Девід Віггін, тимчасово взяв на себе ведення справ. Заповіту покійний не залишив, але після того, як питання про спадщину було врегульоване, і взуттєвий магазин проданий, місіс Семпл отримала понад вісімнадцять тисяч доларів, бо ніхто не оскаржував її прав на безроздільне володіння своїм майном. Вона залишилася мешкати на тій самій Фронт-стрит і зажила слави цікавої удовиці.

Під час усіх цих подій молодий Ковпервуд, якому щойно виповнилося двадцять років, поводився активно. Він навідував під час хвороби містера Семпла, був присутній також на похороні. Допомагав братові місіс Семпл з продажом магазину. Після похорону він разів зо два навідав удову, а потім довго не показувався. Місяців через п’ять він знову з’явився, і відтоді вже став відвідувати Ліліан щотижня або щодесять днів.

Повторимося: важко сказати, що він знайшов у Ліліан Семпл. Можливо, красиве, бліде личко так приваблювало його, а може, її байдужість розпалювала його завзяту вдачу. Він і сам не міг би пояснити, чому так наполегливо і пристрасно бажав її. Він не міг спокійно думати про Ліліан і майже ніколи не говорив про неї. У родині знали, що він у неї буває, але Ковпервуди на той час уже навчилися поважати внутрішню силу і розум Френка. Він був привітним, життєрадісним, здебільшого веселим, хоча не надто балакучим, і до того ж упевнено йшов угору. Всі знали, що він уже навчився робити гроші. Платня його становила п’ятдесят доларів на тиждень, і у нього були всі підстави незабаром чекати надбавки. Кілька земельних ділянок, куплених ним три роки тому в західній частині Філадельфії, значно піднялися в ціні. Його внесок у кінні лінії примножився завдяки придбаним пакетам по п’ятдесят, сто і сто п’ятдесят акцій новоорганізованих компаній. Незважаючи на важкі часи, ці папери повільно, але упевнено підвищувалися, і при початковій вартості в п’ять доларів розцінювалися тепер у десять, п’ятнадцять і двадцять п’ять, а з часом повинні були дійти до паритету. У фінансових колах Френка цінували, майбутнє уявлялося йому в райдужних барвах. Після тривалих роздумів він вирішив, що професійним біржовим гравцем не буде.

Тепер він уже подумував про обліково-вексельну справу, за його спостереженнями – вигідну і, за наявності капіталу, позбавлену будь-яких елементів ризику. Завдяки своїй роботі і батьковим зв’язкам Френк зустрічався з безліччю комерсантів, банківських ділків і оптових торговців. Він знав, що вони охоче доручать йому свої справи або хоча б частину справ. У конторах «Дрексел і Ко» та «Кларк і Ко» до нього ставилися дуже доброзичливо, а Джей Кук – новоз’явлене банківське світило – був його другом.

Тим часом Френк продовжував навідувати місіс Семпл, і що частіше він бував у неї, тим більше вона йому подобалася. Не можна сказати, щоб їхні бесіди були блискучі та дотепні, але Френк, коли хотів, міг бути приємним і цікавим. Він давав Ліліан такі розумні ділові поради, що навіть її родичі до них дослухалися. Потроху він почав подобатися їй – такий уважний, спокійний і позитивний Френк з готовністю розтлумачував Ліліан те чи інше ділове питання, поки їй все не ставало зрозуміло. Вона бачила, що він стежить за її справами з не меншою увагою, ніж якби це були його власні, і намагається зміцнити її матеріальне становище.

– Який ви добрий, Френку, – якось сказала вона йому. – Я вам дуже вдячна – щиро. Не знаю, що би я робила без вас.

Вона глянула на його вродливе обличчя, з щирою безпосередністю звернене до неї.

– Та що ви! Мені це так приємно… Я був би у відчаї, якби не міг бути вам корисним…