Теодор Драйзер - Стоїк

– Так, це одна з найважливіших умов, де Сото, – відповів Ковпервуд, – секретність і ваше чудове чуття успіху. І мій задум, якщо вам вдасться його здійснити. І ніхто з нас, звісно, від цього в збитку не залишиться.

– Нема про що говорити, шефе! – замахав руками де Сото. – Я вже заробив більш ніж треба завдяки вам, навіть якщо я не отримаю більше ні цента. Ви тільки поясніть мені, що вам потрібно, а я вже зроблю все, на що здатен. А якщо не вдасться – так прямо вам і скажу: не вийшло.

– Такого я ще від вас ніколи не чув, де Сото, і сподіваюся, що й не почую. Отож, якщо коротко: приблизно рік тому, коли ми тут займалися цією концесією, до мене приїхали два англійці з Лондона, агенти якогось синдикату. Потім я вам усе розповім докладно, а зараз тільки саму суть справи…

І він коротко переказав Сіппензу розмову із Грівзом і Геншо та деякі власні міркування на цей рахунок.

– Вони вже витратили надто багато грошей на цей контракт, де Сото. Майже півмільйона доларів, а показати нема чого – крім цього самого контракту або підряду на будівництво лінії завдовжки в чотири-п’ять миль. І все! Але й цю лінію треба ще якось зв’язати із двома іншими лініями, перш ніж буде якийсь результат. Вони це самі визнали. Отож, що мене в цій справі цікавить, де Сото: насамперед не тільки вся нині діюча система лондонського підземного транспорту, але й значне її розширення, якщо це можливо. Ви мене, звичайно, розумієте: нові підземні лінії, що принесуть прибуток, якщо їх продовжити на ділянки, до яких поки що ні в кого не дійшли руки. Розумієте?

– Звісно, шефе!

– Крім того, – продовжував Ковпервуд, – мені потрібна карта – загальний план з докладним описом міста, план наземної мережі й підземної, щоб видно було, де починаються і де кінчаються всі лінії. А також спробуйте знайти геологічні карти й відомості щодо ґрунту. Також щодо сусідніх районів, куди доходять лінії, треба з’ясувати, хто там живе чи ким їх планують заселяти. Розумієте?

– Цілком, шефе!

– Також мені потрібно знати все про концесії на нині діючі підземні дороги – контракти, здається, так вони їх називають. Строки, довжина ліній, імена власників, імена найбільших акціонерів, який вони отримують дохід, як іде експлуатація. Одне слово, все, що можна дізнатися, не привертаючи до себе зайвої уваги і, звісно, жодного слова про мене. Ви, певно, розумієте чому?

– Авжеж. Цілком розумію, шефе!

– Потім, де Сото, мене цікавить платня службовців та експлуатаційні витрати.

– Так, так, шефе, – повторював Сіппенз, що в думках уже планував, як тут узятися до справи.

– Ще одна річ – вартість підземних робіт, витрати на устаткування, також можливі збитки й витрати, при переведенні ліній з парової тяги – що, наскільки я знаю, вони досі використовують – на електрику та переобладнанні «третьою рейкою», що, як я чув, уже працює на новому метрополітені в Нью-Йорку. Ви знаєте, в англійців зовсім інший погляд на ці речі, і було б дуже добре, якби ви дізналися все, що тільки можна про це. І останнє: треба поцікавитися ціною на земельні ділянки, – адже ціни можуть піднятися, і можливо, варто купити деякі ділянки заздалегідь, як ми це з вами робили в Лейк-В’ю та в інших місцях. Пам’ятаєте?

– Авжеж, шефе! – відповів Сіппенз. – Все зрозуміло. Будьте певні, дізнаюся все, що вам потрібно, шефе, а може, й більше. Але ж це просто чудово! Не можу виразити, який я гордий і щасливий через це доручення. Коли, на вашу думку, я маю виїхати?

– Негайно, – відповів Ковпервуд. – Тож вам, якомога скоріше, треба знайти кого-небудь, щоб передати ваші справи в передмісті.

Йшлося про приміську залізничну мережу, де Сіппенз був президентом.

– Я думаю, найкраще підходить Кітередж; скажіть, що збираєтеся провести зиму в Європі або в Англії. І, якщо можливо, треба уникнути будь-яких згадок про ваш від’їзд у пресі, принаймні, зробіть вигляд, що цікавитеся чим завгодно, тільки не транспортом. І якщо почуєте, що хтось із місцевих власників залізниць хоче зайнятися будівництвом метрополітену або якось пов’язаний із цією справою і має сенс із ним домовитися, негайно повідомте мені. Адже ясно, де Сото, що це буде не американське підприємство, а англійське від початку до кінця, тож пам’ятайте про це. Англійці, ви знаєте, не люблять американців, і мені не потрібні ці антиамериканські демарші.

– Все ясно, шефе! Маю до вас лише одне прохання: якщо я зможу бути корисним для вас якось і надалі, тож згадайте про мене. Я вже стільки років з вами працюю, шефе, тож навіть не можу собі й уявити, що б я робив, якби…