Ліман Френк Баум - Озма з країни Оз

– Я й зараз його чую, – озвалась Руда Курка.

– Я теж, – сказала Дороті. – Але годин ти не вибиваєш? – спитала вона трохи занепокоєно.

– Ні, – відповів Тік-Так. – І бу-диль-ни-ка в ме-ні не-має. Прав-да, я мо-жу го-ло-сом ска-за-ти, кот-ра го-ди-на, а що я ні-ко-ли не сплю, то мо-жу роз-бу-ди-ти вас у-ран-ці о будь-я-кій го-ди-ні, ко-ли тіль-ки на-ка-же-те.

– Дуже мило, – сказала дівчинка, – але я ніколи не хочу вставати вранці.

– Ти можеш спати, поки я не знесу яйця, – озвалась Руда Курка. – А тоді, коли я закудкудакаю, Тік-Так знатиме, що час будити тебе.

– А ти несешся дуже рано? – спитала Дороті.

– О восьмій годині, – відповіла Біліна. – І, по-моєму, на цей час уже всім годиться вставати.

– А тепер, Тік-Так, – сказала Дороті, – перше, що нам треба зробити, – це знайти спосіб утекти з цих скель. Бо внизу чатують Колесуни й погрожують убити нас.

– Ко-ле-су-нів боя-тись не-ма чо-го, – сказав Тік-Так, вимовляючи слова повільніше, ніж звичайно.

– А чому? – спитала вона.

– Бо вони грі… грі… гр-р-р-р…

Він загарчав, чи заклекотів, і враз замовк, махаючи руками, а потім застиг нерухомо, одну руку піднявши вгору, а другу простягши вперед і розчепіривши віялом мідні пальці.

– Ой! – злякано зойкнула Дороті. – Що з ним сталося?

– Мабуть, розкрутилася пружина, – спокійно відказала Курка. – Ти, мабуть, накрутила її не до кінця.

– Я ж не знала, скільки треба накручувати, – виправдовувалась дівчинка. – Другого разу накручу краще.

Вона зайшла за спину Мідному Чоловікові, щоб зняти ключ із гачка, але ключа там не було.

– Нема! – в розпачі скрикнула Дороті.

– Чого нема? – спитала Біліна.

– Ключа.

– Мабуть, упав, коли він кланявся тобі так низько, – здогадалася Курка. – Подивись:, може, знайдеш.

Дороті стала дивитись, Курка теж допомагала, і врешті дівчинка відшукала ключ, що впав у розколину між камінням.

Вона зразу накрутила Тік-Таків голос до кінця. Це було нелегко, як ви самі можете уявити, коли хоч раз накручували годинника, але перші слова Механічного Чоловіка запевнили Дороті, що тепер його вистачить принаймні на двадцять чотири години.

– Ви на-кру-ти-ли ме-не ду-же ма-ло, – спокійно пояснив він, – а я ще роз-по-вів вам дов-гу опо-від-ку про Ко-ро-ля Е-воль-до; тож і не ди-вно, що я зу-пи-нив-ся.

Потім Дороті накрутила ще механізм дії, і тоді Біліна порадила їй носити ключ від Тік-Такових механізмів у кишеньці, щоб не загубити його знову.

– А тепер, – сказала Дороті, докінчивши всю цю роботу, – скажи, що ти хотів розказати про Колесунів.

– Та їх не-ма чо-го боя-тись, – відповів Механічний Чоловік. – Во-ни тіль-ки при-ки-да-ють-ся пе-ред людь-ми, бу-цім такі страш-ні, а на-справ-ді ті Ко-ле-суни зо-всім без-печ-ні для будь-ко-го, хто на-смі-є би-ти-ся з ни-ми. Во-ни мо-жуть про-бу-ва-ти скрив-ди-ти та-ку ма-лу дів-чин-ку, як ви, бо вда-чу ма-ють беш-кет-ли-ву. Але як-би я мав дрю-ка, во-ни б ки-ну-лись ті-ка-ти, лед-ве по-ба-чив-ши ме-не.

– А в тебе нема дрюка? – спитала Дороті.

– Нема, – відповів Тік-Так.

– І тут, серед каміння, ти нічого такого не знайдеш, – зауважила Руда Курка.

– То що ж нам робити? – спитала дівчинка.

– На-кру-тіть мо-ю ду-маль-ну пру-жи-ну ту-гі-ше, і я спро-бу-ю при-ду-ма-ти щось ін-ше, – сказав Тік-Так.

Дороті підкрутила його думальний механізм і, поки він думав, вирішила пообідати. Біліна вже видзьобувала щось із щілинок між камінням, а Дороті сіла й відкрила відерце з обідом.

Там вона знайшла невеличку баночку з дуже смачним лимонадом. Баночка була закрита чашкою: зніми її, налий у неї лимонаду й пий. Іще у відерці були три шматки індичатини, два – холодного язика, трохи салату з омарів, чотири скибки хліба з маслом, невелика бабка, помаранча, дев’ять великих полуниць і трохи горіхів та родзинок. Дивне діло: горіхи в цьому відерці були вже розлущені, отож Дорогі не довелось виколупувати зерня.

Вона розіклала всю їжу перед собою на камені й почала їсти, спершу запропонувавши Тік-Такові поділитися з ним обідом, але той відмовився: мовляв, він же тільки машина. Потім вона запросила до обіду й Біліну, але та тільки промимрила щось про «мертву їжу» й сказала, що воліє кузьок та мурашок.