Ліман Френк Баум - Чудесна країна Оз

Незвичні здібності Момбай частенько лякали її сусідів, і через те вони ставилися до неї з пересторогою, змішаною з повагою, а щодо Тіпа, то той терпіти її не міг і цього навіть не приховував. Насправді він міг би й краще ставитись до старої, враховуючи хоча б те, що вона була, що там не кажи, його опікункою.

У Момбай на кукурудзяних полях деінде між рядками росли гарбузи; золотисто-червоні, вони так і кидалися в очі серед зелених кукурудзяних стеблин. З року в рік їх садили і ретельно доглядали, аби підгодовувати чотирирогу корову взимку. Та одного дня, коли всю кукурудзу вже порубали на силос і Тіп тягав гарбузи до хліва, він раптом вирішив, що непогано було б вирізати з гарбуза щось схоже на людську голову, якою потім добряче налякати стару.

Тож він вибрав підхожого великого гарбуза з яскравими помаранчево-червоними боками і взявся за роботу. Кінчиком ножа він старанно виколупав дві круглі дірки, що мали слугувати за очі, потім трикутником вирізав ніс, а наостанок – рота, що вигином нагадував місяць-молодик. Обличчя, коли воно було завершено, навряд чи можна було назвати вродливим, та посмішка вийшла така велика й широка і така щира, що навіть Тіп не втримався і розсміявся, дивлячись на своє творіння.

Хлопець ріс сам і товаришів не мав, тож не знав, що хлопці часто бавляться тим, що видовбують із гарбуза м’якоть і так само вирізають очі, носа й рота, а всередину вставляють запалену свічку, аби такою головою когось налякати. Якби він це знав, то, може, тим усе це й скінчилося б, та він пішов далі й вирішив змайструвати щось таке, що було б схоже на людину, тільки з гарбузовою головою, і таким страхопудом добряче налякати стару Момбай, коли та зіткнеться з ним носом до носа.

«І тоді, – мовив Тіп сам собі з усмішкою, – вона заверещить голосніше, ніж ота бура льоха, коли її смикнути за хвоста, а тіпати від жаху її буде сильніше, ніж ото тіпало мене торік, як зліг від лихоманки!»

Часу, аби виконати задум, у нього було більш ніж достатньо, бо Момбай пішла до села, як сама сказала, чогось накупити про запас, а дорога займала добрих два дні.

Із цими думками він узяв сокиру, пішов до лісу, вибрав два-три міцних та струнких деревця, зрубав їх та обтесав від гілок і листя. І з тих жердин вирішив змайструвати руки й ноги свого страхопуда, а для тулуба надер товстої кори з кремезного старого дерева; не без зусиль він скрутив кору в такий собі сувій підхожого розміру і скріпив краї дерев’яними кілочками.

Весело насвистуючи, він старанно припасував до тулуба руки й ноги, ретельно вистругані. Робота доходила кінця, як почало смеркати, і Тіп згадав, що йому ще доїти корову та годувати поросят. Майструвати дерев’яного чоловічка в сутінках було неможливо, тож він звалив його собі на горба й притягнув додому.

Увечері при світлі вогнища на кухні Тіп старанно закруглив усі гострі кути і застругав усі сучки та задирки. Потому він прихилив чоловічка до стіни та полюбувався на нього. Чоловічок вийшов на славу: стрункий та високий, навіть як на дорослого чоловіка – в очах хлопчика це було великою чеснотою, бо він і сам хотів би вирости такого ж зросту.

А вранці, вивчаючи свій витвір, він виявив, що зовсім забув про шию, на якій стирчала би гарбузова голова. Тож він знову пішов до лісу – добре, що туди було рукою сягнути, і вирубав пару цурок, щоб завершити своє створіння. Удома він зробив із цурок хрестовину, а в перехресті вивертів дірку – встромити шию, щоб голова сиділа на плечах. Цурку, яка мала слугувати за шию, він зверху загострив і насадив на неї гарбуза і результатом залишився задоволений: голову можна були повертати як в один бік, так і в інший, як забажаєш, а руки й ноги згиналися так, що можна було поставити чи посадити страхопуда у будь-яку поставу за бажанням…

– А ось тепер, – проголосив Тіп із гордістю, – він вийшов хоч куди і здатен вичавити не один зойк із старої Момбай! Єдине, що залишається, – це добре його вдягнути.

А от із цим вийшла заминка. Тіпу довелося перетрусити всю велику скриню, в якій Момбай тримала скарби та дорогий для неї мотлох, і на самому споді відкопав якісь дивні пурпурові штани, червону сорочку та рожеву безрукавку в білий горошок. Усе це він згріб докупи й давай виряджати своє створіння, і хоч манаття на того виявилося замале, та дженджик із страхопуда вийшов хоч куди. Аби вбрання було повним, Тіп начепив на страхопуда в’язані старі панчохи Момбай та свої власні, вельми підтоптані черевики і так захопився плодами своєї праці, що аж в танок пустився і залився щасливим хлоп’ячим сміхом.