Айзек Азімов - Межа Фундації

Тревіз установив з’єднання з комп’ютером, тримаючи руки тепло й безпосередньо.

Світло потьмяніло, а тоді повністю згасло; Пелорат заворушився в темряві.

Тревіз сказав:

– Не хвилюйтеся, Янове. Мабуть, мені ще трохи важко управляти комп’ютером, але я почну злегенька й ви маєте зберігати терпіння. Бачите це? Півмісяць?

Він висів перед ними в темряві. Його обриси, спочатку трохи тьмяні та непевні, ставали чіткішими і яскравішими.

У голосі Пелората почувся трепет:

– Оце Термінус? Ми так далеко від нього?

– Так, цей корабель швидко летить.

Зореліт мчав по кривій у нічну тінь від Термінуса, який здавався товстим півмісяцем з яскравого світла. На мить Тревізові захотілося повернути корабель широкою дугою, щоб у всій красі побачити сторону планети, залиту денним світлом, але він стримався.

Пелоратові це, може, і здасться новим, але ж це приручена краса. Є сила-силенна світлин, мап, глобусів. Кожна дитина знає, який на вигляд Термінус. Планета з водою, якої тут більше, ніж на багатьох інших; багата на воду й бідна на мінерали, з розвиненим сільським господарством та кепською важкою промисловістю, але найкраща в Галактиці в тому, що стосується високих технологій та мініатюризації.

Якби він зміг змусити комп’ютер використати мікрохвилі й перетворити їх на видиму модель, вони побачили б кожен з десяти тисяч населених островів Термінуса разом з тим єдиним, який був достатньо великий, щоб вважатися континентом, і ніс на собі Термінус-Сіті і…

Розвернись!

Це була лише думка, вправа з використання власної волі, але краєвид змінився миттєво. Освітлений півмісяць рушив убік і зник з поля зору. Його очі заповнила темрява беззоряного космосу.

Пелорат прокашлявся.

– Мені хотілося б, щоб ви повернулися до Термінуса, мій хлопчику. Таке враження, ніби мене осліпили. – У його голосі відчувалася напруженість.

– Ви не осліпли. Дивіться!

У полі зору з’явилася напівпрозора імла. Вона розширювалася й ставала дедалі яскравішою, аж доки, здавалося, не засвітився весь простір.

Зменшити!

Ще одне зусилля волі – і Галактика відступила: здавалося, вони дивляться на неї крізь зменшувальний телескоп, який працював на дедалі більшу потужність. Галактика стиснулася й перетворилася на структуру з мінливою світністю.

Збільшити яскравість!

Вона засвітилася яскравіше, не змінюючи розміру; завдяки тому, що зоряна система, до якої належав Термінус, була розташована над площиною Галактики, її, Галактику, було видно не зовсім збоку. Вона мала вигляд дуже скороченої в ракурсі подвійної спіралі зі звивистими розривами темних туманностей, що мережили світний край з боку Термінуса. Кремова імла ядра – віддаленого та стиснутого відстанню – здавалася дріб’язком.

Пелорат святобливо прошепотів:

– Ви мали рацію. Я ніколи не бачив її такою. Я й не уявляв, що в ній стільки деталей.

– А як би ви уявили? Коли між вами та нею атмосфера, цю зовнішню частину побачити неможливо. Ви навряд би побачили ядро з поверхні Термінуса.

– Як шкода, що ми бачимо її так, майже фронтально.

– Це необов’язково. Комп’ютер може показати її в будь-якій позиції. Мені лише потрібно висловити бажання – можна навіть не вголос.

Змінити координати!

Це зусилля волі аж ніяк не можна було вважати точною командою. Однак зображення Галактики почало повільно змінюватися, його розум спрямовував комп’ютер і змушував його робити те, що він бажав.

Галактика повільно розверталася, і тепер її можна було бачити під прямим кутом до галактичної площини. Вона розгорталася, наче гігантський світний вир із кривими темряви, вузликами яскравого світла й майже безформним полум’ям у центрі.

Пелорат запитав:

– Як може комп’ютер бачити зі свого положення в космосі те, що розташоване, мабуть, більше ніж за п’ятдесят тисяч парсеків звідси? – А потім додав, придушуючи свій шепіт: – Вибачте мені, будь ласка, що я запитую. Я нічого про все це не знаю.

Тревіз відповів:

– Про цей комп’ютер я знаю майже так само мало, як і ви. Але навіть простий комп’ютер може налаштовувати координати й показувати Галактику в будь-якій позиції, починаючи з тієї, яку він вважає за природну, тобто тієї, яку можна бачити з конкретної локації комп’ютера в космосі. Звичайно, він використовує лише ту інформацію, яку може зчитати, тож коли зображення стає ширшим, ми можемо помітити пробіли й розмиті місця. Але зараз…

– Так?

– Ми бачимо чудове зображення. Гадаю, що цей комп’ютер оснащено повною мапою Галактики, тому він може з однаковою легкістю показувати її з будь-якої точки.