Franz Kafka - Процес. Америка

Здесь есть возможность читать онлайн «Franz Kafka - Процес. Америка» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2021, ISBN: 2021, Жанр: literature_20, foreign_prose, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Процес. Америка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Процес. Америка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Філософський роман «Процес» є центральним твором літературної спадщини Франца Кафки. Він особливий ще й тим, що послугував сюжетом для постмодерного театру та кінематографа. Це історія Йозефа К., якого переслідує невідома сила правосуддя. Йозеф намагається з’ясувати, в чому його звинувачують і хто саме, поступово усвідомлюючи абсурдність цього таємничого правосуддя і марність спроб йому протистояти.
У незавершеному романі «Америка» Кафка вперше використовує свій коронний літературний прийом: зображення реальності без будь-якого авторського коментаря, через свідомість персонажа. Це захоплива розповідь про 16-річного хлопця на ім’я Карл, вихідця з Німеччини, який шукає свій дім, роботу та й взагалі своє місце під сонцем – в Америці..

Процес. Америка — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Процес. Америка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Пане К.! – скрикнула фрау Ґрубах, що чекала саме цього запитання, і простягла до К. товсті руки зі складками сала. – Останнього разу ви дуже близько взяли до серця моє принагідне зауваження. Та я й думки не мала ображати вас або когось іншого. Пане К., ви мене знаєте досить довго, щоб уже пересвідчитись у цьому. Ви й не знаєте, як я намучилася за останні дні! Щоб я та обмовила свого пожильця! І ви, пане К., повірили! Скажіть, невже я хочу вигнати вас із квартири? Вигнати вас? – Останній викрик здушили сльози, господиня піднесла фартух до обличчя й заридала.

– Не плачте, фрау Ґрубах, – намагався втішити її К. і підступив до вікна, на думці в нього була тільки панна Бюрстнер і те, що вона впустила до своєї кімнати чужу дівчину. – Не плачте, – сказав він знову, коли повернувся обличчям до кімнати й побачив, що господиня ще не заспокоїлась. – Тоді я теж і в гадці не мав чогось лихого. Ми обоє просто не зрозуміли одне одного. Таке інколи трапляється й між давніми друзями. – Фрау Ґрубах опустила фартух нижче очей, аби пересвідчитись, що К. справді примирився з нею. – Авжеж, буває і таке, – переконував далі К. і наважився, виснувавши з поведінки фрау Ґрубах, що капітан не виказав його, ще додати: – Невже ви справді повірили, ніби через якусь чужу дівчину я міг посваритися з вами?

– Так, пане К., повірила, – відповіла фрау Ґрубах; на жаль, тільки-но їй ставало трохи легше, вона одразу верзла щось недоречне. – Я завжди себе запитувала: чого це пан К. так перейнявся панною Бюрстнер? Чого він через неї гнівається на мене, хоча знає, що кожне його лихе слово відбере мені сон? Таж я про панну сказала тільки те, що бачила сама на власні очі.

К. нічого не відказав, він мав би її вигнати з кімнати вже після першого слова, але йому не хотілося. Він обмежився тим, що допив каву і дав фрау Ґрубах утямки, що вона тут непотрібна. За дверима й далі чулось, як через увесь передпокій човгає панна Монтаґ.

– Ви чуєте? – запитав К. і показав рукою на двері.

– Так, – зітхнула фрау Ґрубах, – я хотіла їй допомогти і навіть прислати на поміч іще служницю, але вона така вперта, що хоче сама все перенести. Мене тільки дивує панна Бюрстнер. Я не раз була бідкалась, що в мене квартирує панна Монтаґ, а панна Бюрстнер бере її навіть до своєї кімнати!

– А вам чого перейматися? – запитав К., роздушивши в чашці рештки цукру. – Невже вам від цього збитки?

– Ні, – відповіла господиня, – це, власне, мені на руку, звільниться одна кімната, і я зможу переселити туди капітана, свого небожа. Я вже давно боялася, що останнім часом, відколи я була змушена оселити його тут поряд, у вітальні, він міг заважати вам. Він такий, що не дуже зважає на людей.

– Та що ви! – підвівся К. – Про це не варто й балакати! Ви, здається, вважаєте мене за надміру вразливого, і тільки тому, що оці переходи панни Монтаґ – ось вона знову повертається – мені вже нестерпні!

Фрау Ґрубах мало не зомліла.

– Пане К., може, сказати їй, щоб решту речей вона перенесла колись потім? Якщо ваша ласка, я їй одразу скажу.

– Але ж вона перебирається до панни Бюрстнер! – закричав К.

– Атож, – промовила фрау Ґрубах, не розуміючи, що мав на увазі К.

– Отже, – провадив далі К., – ви теж повинні носити її речі.

Фрау Ґрубах тільки кивнула головою. Ця німа безпорадність, що зовні видавалась лиш упертістю, ще дужче роздратувала К. Він став походжати по кімнаті від вікна до дверей, даючи господині змогу вийти з кімнати, хоч вона, мабуть, вийшла б і без цього.

Саме тоді, коли К. знову підійшов до дверей, хтось постукав. То була служниця, яка повідомила, що панна Монтаґ охоче поговорила б із паном К. і тому просить його зайти до їдальні, де вона чекає на нього. К. замислено слухав служницю, а потім майже глузливим поглядом окинув перелякану фрау Ґрубах. Цей погляд, певне, мав показати, що К. давно вже передбачав таке запрошення панни Монтаґ і що воно – теж частина тих мук, яких він мусив зазнати цього недільного ранку від пожильців фрау Ґрубах. К. відіслав служницю, переказавши, що вже йде, проте підійшов до шафи переодягнутись, а фрау Ґрубах, що нишком нарікала на ту набридливу Монтаґ, тільки наказав прибрати посуд.

– Таж ви навіть нічого не чіпали! – скрикнула фрау Ґрубах.

– Ах, забирайте геть! – гаркнув К., йому здавалося, ніби панна Монтаґ упхала свого носа куди тільки можна й загидила геть усе.

Ідучи передпокоєм, К. подивився на зачинені двері панни Бюрстнер. Але ж його запросили не туди, а до їдальні, тож він відчинив двері, навіть не стукнувши. То була дуже довга, але вузька кімната з одним вікном. Місця в ній вистачало лише для двох шаф у кутках обабіч дверей та довжезного обіднього столу, що починався біля дверей і тягнувся до підвіконня, тож до широкого вікна і не доступишся. Стіл був уже накритий, і то на багатьох осіб, бо в неділю майже всі пожильці обідали вдома.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Процес. Америка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Процес. Америка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Процес. Америка»

Обсуждение, отзывы о книге «Процес. Америка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x