Василь Стефаник - Камінний хрест (збірник)

Камінний хрест [17] Друга збірка новел та оповідань В. Стефаника вийшла у Львові в 1900 році накладом М. Яцкова і С-ки. Повна назва її – «Камінний хрест: Студії і образки». Вона була присвячена священикові з сусіднього з Русовим села Стецева Кирилові Гаморакові (1835–1909) – добре знаному в краї українському патріотові й громадському діячеві, «людині високої культури і предоброго серця» (Юрій Гаморак). У дім о. Кирила Гаморака письменник загостив починаючи десь із 1888 року, і відтоді близькі стосунки єднали його з усією родиною, особливо з дочками пароха. Сердечні почуття до Євгенії (по чоловікові – Калитовської) спричинили появу таких шедеврів ліричної прози, як «Дорога» і «Моє слово», Ольга 26 січня 1904 року стала дружиною новеліста, а після її смерті дітей виховувала й опікувалася сім’єю її сестра Олена Плешкан. У збірку «Камінний хрест» увійшло 9 творів. Усі вони пізніше передруковані, часом із доповненнями і виправленнями, в збірці «Моє слово» (1905).

Камінний хрест [18] Новелу написано в кінці 1898 або на поч. 1899 року. Однак творча історія її почалася, можна сказати, ще з перших років медичних студій В. Стефаника в Кракові. Живучи неподалік від залізничного вокзалу, він постійно бачив там понурі валки емігрантів, що тягнулися за океан у пошуках кращої долі. А безпосередній поштовх творчому горінню дала зустріч на краківському двірці зі своїм земляком Стефаном Дідухом. Тривалий час В. Стефаник із ним листувався. На одному з русівських горбів він справді поставив перед виїздом до Канади кам’яний хрест, який стоїть там і нині. Допомагає збагнути смислові глибини твору стаття «Для дітей». Творча праця над «Камінним хрестом» відзначалася особливою напругою і драматизмом. Пізніше автор гірко посміхався: «Волосся мені паде цілими жменями від того “Хреста камінного”, а в одному з листів до О. Гаморак переповідав у трохи іронічній формі розповіді Сафата Шміґера, з яким тоді разом винаймали квартиру, серед краківських друзів (див.: Костащук Василь . Володар дум селянських. – Ужгород: Карпати, 1968. – С. 79–80). Вперше новелу надруковано в «Літературно-науковому віснику» (Т. VІ. – Кн. 5. – С. 255–265) з присвятою К. Гаморакові, в листі до якого від 8 черня пояснює концепцію твору й сенс присвяти. В однойменній збірці його друковано з незначними виправленнями.