Гнат Хоткевич - Камiнна душа

Здесь есть возможность читать онлайн «Гнат Хоткевич - Камiнна душа» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2021, ISBN: 2021, Жанр: literature_20, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Камiнна душа: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Камiнна душа»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Гнат Хоткевич (1877–1938) – митець небаченого в українській художній культурі масштабу творчості: бандурист, письменник, мистецтвознавець, театральний діяч, історик, педагог, етнограф, художник… Український Леонардо да Вінчі – таким він уявляється сьогодні. Митець українського розстріляного Відродження, романтик у житті і провидець у творчості, він був потрібен своєму народові у найважчі для нього часи. Потрібен він і нам, його нащадкам, які вибудовують українську державу.
До цієї книжки увійшла повість Гната Хоткевича «Камінна душа» (1911), яка і сьогодні приваблює стильовою, мистецькою самобутністю.

Камiнна душа — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Камiнна душа», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Єк днювали, їгомостику?

Але ніхто не обізвався й звуком. Ніхто не поворухнувся.

– Єк вам си храмує? – казав далі опришок. – А чо ж, їгомостику, нас, леґіників, не покликали-сте на храм? Виджу доста гостей наскликали-сте, – і опришок повів очима по хаті. Погляд його упав на Марусю… На хвильку щось блиснуло в очах, але опришок здержався.

Маруся помітила сей бистрольотний погляд, і серце її забилося частіше.

Тим часом першою прийшла до себе господиня дому. Низько кланяючися, підійшла вона до отамана.

– Пане юнацій!.. Хіба ми вам що злого зробили? Хіба ви від нас яку кривду виділи? Пощо ж ви нас так налякали, і гостей наших, і от дітей?

– А котру ж то я вам кривду роб’ю? Що сми на храм ід вам прийшов, так тото за кривду собі маєте?

– Борони Боже! Се честь нам, велика честь. Ми б і самі вас просили, лиш не знали, де шукати вас, куда вість давати.

Опришок розреготався.

– Файно сте, їмостечку, сказали, таки нема шо. Але не бійте си, нічо вам си не стане. Єк сми прийшов, так піду, лиш окуп візьму, бо то не є честь – отоманові з порожніми руками відходити.

– Та якого би-сте окупу хотіли, пане ватажку? Люде ми небагаті, самі сте знаєте попівські гаразди.

– А я хочу окупу. Та ще й не простого.

І як спочатку, бачачи, що опришок сміється, всі зітхнули вільніше, так тепер засумували: Марусяк звик брати добрі окупи.

А опришок стоїть, підпершися у боки, і згори поглядає на всіх. Дійсно був красень. Сила тремтючим потоком переливалася в жилах, била ключем. Весь у червонім, тримаючи в руках життя і смерть усіх присутніх, він стояв, мовби який бог-громовержець, що злетів з недоступних гір, – і чув це, чув свою міць, свою власть над душами цих людей.

– Ой, беру я окуп, беру не малічкий! – поволі цідив опришок, поблискуючи зубами. – Грошима не хочу, фантєм не хочу, лиш хочу…

Опришок зупинився. Приємно йому було тримати усіх в напруженні. Завмерли всі… Ану ж чийого життя захоче?

– Хочу, аби мене онна молодиця поцулувала.

Мов гора в усіх з плеч звалилася. Загальне зітхання полегкості пролинуло по хаті і – як уже воно так сталося, хто його знає, – лиш очі всіх присутніх чомусь звернулися на Марусю. Вона це почула й згоріла відразу. Опришок теж зупинив на ній свій погляд і усміхався.

– Яка ж молодиця? – питала господиня і до того осміліла, що навіть позволила собі зажартувати. – Може, я?

Всі уже посміхалися підхлібними, далековидними усмішками. Скажи опришок усім ставати на голову – стали би.

– Ой нє! Я хочу, аби йка найфайніша мене поцулувала.

– У нас всі красні, пане ватажку, ми поганого не тримаємо, – вискочила вперед юрка, весела попадя білоберезівська. – Може, би-сте самі вибрали, бо ми на ваш смак не годні потрафити. Котру ж вибираєте?

– Цесу, – і опришок показав барткою на Марусю.

Маруся чомусь перелякалася. Ховалася за чиїсь спини і, мотаючи перед лицем руками, повторяла:

– Не хочу… не хочу… не хочу…

– Та побійтеся Бога, їмость! Рятуйте нас усіх! Що ж тут такого страшного?

– Через вас одну нам усім пропадати, чи як?

Смілива білоберезівська попадя знов вискочила:

– Давайте я вас поцілую, пане ватажку!

– Ой нє! – похитав головою опришок. – Їк приходит ґазда шо купувати, то не берет, шо му крамарчук підстав’єє, може, гнилого, лиш тото берет, шо му си вдало.

Хтось із панів порснув сміхом. Опришок, прищуливши око, подивився в той куток – там стало тихо.

– Ну, єк же вно буде? Ци дают окуп, ци сам беру?

Тепер уже всі як єсть напустилися на Марусю. Вона не знала, що говорити, що робити. Поглядала на свого попа, але о. Василь як сів, вилупивши очі та розкривши рот, так і сидів без руху, від страху нічого не розуміючи.

– Та йдіть уже, йдіть, попаде, – підштовхувала Марусю білоберезівська їмость. – То вона, проше пана юнація, так не хоче цілуватися, як муха меду не хоче.

Страх минув уже в усіх. Почули, що біда скінчиться жартом. Маруся, розчервонівшися, підходила несмілими кроками до леґіня. Підійшла, зупинилася і – сама не знала як, пощо в неї вирвалося:

– Чи й обіймати?

Всі розреготалися. Сміялася навіть пасивна опришківська гвардія. Усміхнувся й сам Марусяк.

– Аєкже! Без того не поцулунок би був.

Маруся зрозуміла, що сказала щось не до речі, і, бажаючи вже скорше тото все закінчити, борзо обняла опришка і поцілувала в повні губи.

Гомін одобрення, трохи насмішливого, трохи заздрісного, пройшов покоєм, а Маруся, уткнувшися головою в груди першої-ліпшої попаді, не знала, що робити з собою.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Камiнна душа»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Камiнна душа» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Гнат Хоткевич - Життєві аналогії
Гнат Хоткевич
Гнат Хоткевич - Довбуш
Гнат Хоткевич
Гнат Хоткевич - Камінна душа
Гнат Хоткевич
Гнат Михайличенко - Блакитний роман
Гнат Михайличенко
Гнат Хоткевич - Авирон [Повесть]
Гнат Хоткевич
Елена Феоктистова (Макуха) - Душа к душе
Елена Феоктистова (Макуха)
Ростислав Коломієць - Гнат Хоткевич
Ростислав Коломієць
Александр Ном - Гнат
Александр Ном
Гнат Хоткевич - Камiнна душа (збірник)
Гнат Хоткевич
Отзывы о книге «Камiнна душа»

Обсуждение, отзывы о книге «Камiнна душа» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x