Франсуа Рене де Шатобріан - Замогильні записки

Прибувши в Пале-Руаяль, пан герцог Орлеанський звернувся з вітанням до пана де Лафаєта.

Дванадцять депутатів, посланців палати, з’явилися в Пале-Руаяль. Вони запитали у герцога, чи згоден він стати королівським намісником; у відповідь вони почули плутану відповідь: «Я прибув, щоб розділити з вами небезпеки, що загрожують вам… Мені треба подумати. Я повинен порадитися. Сен-Клу настроєне зовсім не вороже, присутність короля накладає на мене зобов’язання». Така була відповідь Луї-Філіпа. Як він і розраховував, його змусили взяти ці слова назад, і за півгодини він повернувся до депутатів з прокламацією, в якій оголошував себе королівським намісником; закінчувалася вона такою заявою: «Відтепер Хартія стане істиною».

У палаті депутатів ця прокламація була сприйнята з революційним ентузіазмом п’ятдесятирічної давності; під керівництвом пана Гізо було складено відповідну прокламацію. Депутати повернулися в Пале-Руаяль; герцог розчулився і підтвердив свою згоду, що, втім, не завадило йому скаржитись на сумні обставини, які змушують його стати королівським намісником.

Приголомшені республіканці намагалися захиститися від завдаваних їм ударів, проте справжній їхній вождь, генерал Лафаєт, мало чим міг їм допомогти. Він упивався дружними славослів’ями, що долинали до його слуху з усіх боків; він вдихав повітря революції; думка, що він вирішує долю Франції, що досить йому тупнути ногою, і з землі виросте або республіка, або монархія, паморочила йому голову; він насолоджувався нестійкою рівновагою, яка до душі людям, котрі бояться визначеності, бо внутрішній голос підказує їм, що коли все вирішиться остаточно, вони вже нікому не будуть потрібні.

Інші республіканські вожді з різних причин уже втратили до цього часу свою популярність: їм довелося відступити, бо їхня схильність до терору нагадала французам про 1793 рік. З іншого боку, відновлення національної гвардії позбавило учасників липневих боїв бажання й підстав битися. Пан де Лафаєт не помітив, що, віддаючись мріям про республіку, він уклав зброю у руки трьох мільйонів жандармів, які не хотіли її перемоги.

Хай там як, юним республіканцям стало соромно, що їх так швидко пошили в дурні, і вони спробували чинити хоч якийсь опір. На прокламації та афіші герцога Орлеанського вони відповіли власними прокламаціями й афішами. У них мовилося, що депутати, які були обрані за аристократичного правління і впали так низько, що благали герцога стати королівським намісником, не можуть представляти весь народ. Луї-Філіпу доводили, що він – син Луї-Філіпа Жозефа, сина Луї-Філіпа, сина Людовіка, сина Філіпа II, регента, який був сином Філіпа I, який доводився братом Людовіку XIV, з чого виходить, що Луї-Філіп Орлеанський – Бурбон і Капет, а зовсім не Валуа. Пан Лаффіт проте продовжував уважати його нащадком Карла IX і Генріха III, уточнюючи: «Про подробиці довідайтеся у Тьєра».

Пізніше завсідники ресторації Луантьє ухвалили, що нація береться до зброї, щоб силою захищати свої права. Центральний комітет дванадцятого округу заявив, що ніхто не запитав у народу його думки про кращий державний устрій, що палата депутатів і палата перів, які отримали повноваження від Карла X, втратили з його падінням свою могутність і, отже, не мають права представляти всю націю, що дванадцятий округ не визнає влади намісника, що кермо влади має залишатися в руках тимчасового уряду, очолюваного Лафаєтом, доти, поки буде ухвалено всебічно обговорену Конституцію.

Вранці 30 липня молодь вже зовсім була наважилася проголосити республіку. Знайшлися сміливці, які заявили, що заріжуть членів муніципальної комісії, якщо ті віддадуть владу. Чи не загрожувала подібна небезпека і палаті перів? Її відвага викликала ненависть. Відвага палати перів! Безумовно, то була остання образа й остання несправедливість суспільної думки, якої пери могли сподіватися.

Було складено план: два десятки найбезстрашніших юнаків влаштовують засідку у вуличці, що виходить на Залізну набережну, якою пролягає шлях Луї-Філіпа з Пале-Руаяля до Ратуші, і стріляють у нього. Завзятих хлопців зупинили, пояснивши їм: «Ви вб’єте заразом Лаффіта, Пажоля і Бенжамена Констана». Нарешті, існував іще один план: викрасти герцога Орлеанського й посадити його на корабель у Шербурі: забавна вийшла б картина, якби Карл X і Філіп дісталися до одного й того самого порту і вирушили у вигнання на борту одного й того самого судна, перший – волею буржуа, другий – волею республіканців!