Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

Хрипке дихання Богуна перервало просторікування Заглоби.

– Он, уже душа назовні рветься! – зауважив шляхтич. – І надворі темніє – навпомацки доведеться на той світ діставатись. Але коли він сердеги нашої не збезчестив, пошли йому, Господи, вічний спокій, амінь!.. Їдьмо, пане Міхал… Від усієї душі відпускаю йому його гріхи, хоча, зізнатися, частіше я в нього, ніж він у мене, на шляху ставав. Але тепер уже всьому кінець. Прощавайте, шановні панове, приємно було з такими благородними кавалерами звести знайомство. Не забудьте тільки в разі чого дати показання.

Князь Ярема прийняв звістку про загибель Богуна в поєдинку вельми спокійно – тим паче коли дізнався, що є сторонні люди, не з його корогов, готові в будь-яку хвилину засвідчити, що викликано було Володийовського. Якби це сталося не в переддень оголошення королем Яна Казимира, коли боротьба суперників іще тривала, противники Яреми на чолі з канцлером і князем Домініком, поза всяким сумнівом, не забули б цю подію повернути проти нього, незважаючи ні на яких свідків їх заяви. Та після відмови Карла від престолу голови були зайняті зовсім іншим, і ясніше ясного було, що вся ця історія кане в забуття.

Витягти її на світло міг хіба що Хмельницький, аби показати, які йому безперервно чинять кривди. Одначе князь справедливо вважав, що королевич, відповідаючи гетьманові, згадає в листі або накаже передати від свого імені усно, за яких обставин загинув його посланець, Хмельницький же не посміє засумніватися в істинності монарших слів.

Князя турбувало тільки одне: як би через його людей не затіялося політичної чвари. З другого боку, він порадів навіть за Скшетуського, тому що тепер і дійсно куди імовірнішим став порятунок князівни Курцевич. Тепер можна було сподіватись її відшукати, відбити або викупити – а за витратами, якими б вони великими не виявилися, князь би, слід гадати, не постояв, бажаючи улюбленого свого лицаря позбавити страждань і повернути йому щастя.

Володийовський із чималим страхом ішов до князя: хоч і не з боягузів, він, одначе, як вогню боявся суворого погляду Яреми. Яким же було його здивування та радість, коли князь, вислухавши реляцію та поміркувавши над тим, що сталося, зняв із пальця коштовний перстень і мовив:

– Витримка ваша, шановні панове, всілякої похвали достойна: коли б напали ви на нього першими, на сеймі галас міг би зчинитися з усіма згубними наслідками. Якщо ж князівна відшукається, Скшетуський до скону буде вам вдячний. До мене дійшли чутки, шановний пане Володийовський, буцім, як деякі язика за зубами, так ваша милість шаблі в піхвах утримати не може, що само по собі заслуговує покарання. Та позаяк ви за свого друга билися й перед лицем справжнього рубаки не осоромили честі нашого мундира, прийміть на згадку про цей день оцього персня. Знав я, що ви хороший жовнір і відмінний фехтувальник, але, схоже, кращих майстрів переважаєте.

– Він? – вигукнув Заглоба. – Та він самому чортові з третього випаду роги відрубає. Якщо ваша ясновельможність коли-небудь голову мені зітнути накаже, прошу не доручати цього нікому іншому: від його руки принаймні навпростець на той світ вирушу. Він Богунові надвоє груди розрубав, а потім іще двічі по голові проїхався.

Князь був прихильним до вправних вояків і лицарські подвиги поціновував найвище, тому всміхнувся вдоволено й запитав:

– А зустрічався вам хто-небудь, у шабельному бою такий же вправний?

– Тільки Скшетуський одного разу мене подряпав, але і я в боргу не залишився – це коли ваша княжа милість нас обох під замок посадити зволили; а з інших, мабуть, мені б не поступився пан Підбийп’ятка, бо силу має надлюдську, і, можливо, ще Кушель, якби в нього зір був гостріший.

– Не вірте йому, ваша ясновельможність, – сказав Заглоба, – ніхто проти нього встояти не може.

– Авжеж, нелегко мені з ним прийшлося, – відповів Володийовський. – Він і лівою рукою вмів не гірше правої.

– Богун сам розповідав мені, – втрутився Заглоба, – що для спритності цілісінькі дні з Курцевичами рубався, та і я бачив у Чигирині, як він упорується з іншими козаками.

– Знаєте що, – з удаваною серйозністю звернувся до невеличкого лицаря князь, – паняйте-но, пане, в Замостя, викличте на поєдинок Хмельницького і одним махом звільніть Річ Посполиту від усіх лих і напастей.

– Тільки накажіть, ваша ясновельможність, одразу ж і поїду, тільки б Хмельницький не відмовився, – відповів Володийовський.