Генрик Сенкевич - Вогнем і мечем

Сонце, чудова погода і запахи близької весни наповнювали серця радістю; намісник же перебував у доброму гуморі ще й тому, що повертався з тривалої подорожі під княжий дах, який був і його дахом, повертався, успішно впоравшись із справою, а значить, і впевнений у лагідному прийомі.

Але для радощів були у нього й інші причини.

Окрім милості князя, котрого намісник любив усією душею, чекали його в Лубнах якісь солодкі наче мед очі.

Належали очі Анусі Борзобагатій-Красенській, придворній дівиці княгині Гризельди, найзнадливішій дівчині в усьому фрауциммері, страшенній кокетці, по якій у Лубнах сохли всі, а вона ні по кому. У княгині Гризельди був суворий порядок, а вимоги до вихованості нечувані, та це, одначе, не завадило молоді обмінюватися палкими поглядами і зітхати. Ось і пан Скшетуський, як і решта, посилав зітхання цим чорним очам, а коли випадало залишатися самому на своїй квартирі, брався за лютню і наспівував:

або ж:

Вважаючись, одначе, людиною безжурною, та ще при тому й вояком, який любить свою справу, він не брав занадто близько до серця, що Ануся дарує усмішки свої, крім нього, і панові Биховцю із волоської корогви, і панові Вурцелю, гармашеві, і панові Володийовському, драгунові, і навіть панові Барановському з гусарів, хоча останній був вельми сивуватим і, через розбите самопальною кулею піднебіння, шепелявив. Наш намісник уже якось бився на шаблях із паном Володийовським через Анусю, однак якщо випадало подовгу засиджуватися в Лубнах і не ходити на татар, то і з Анусею поряд він нудьгував, а коли доводилося виступати, то виступав охоче, без жалю і туги сердечної.

Зате й повертався він завжди з радістю. Ось і тепер, прямуючи після вдалого завершення справ із Криму, він весело наспівував і гарячив коня, їдучи поряд із паном Лонгинусом, який тюпав на величезній ліфляндській кобилі, як завжди, в глибокому сумі. Посольські вози, каралаші та ескорт лишилися далеко позаду.

– Його милість посол лежить на возі, як колода, і весь час спить, – заговорив намісник. – Чудес мені нарозповідав про свою Волощину, через те і втомився! Я ж слухав не без цікавості. Нічого не скажеш! Країна багата, клімат чудовий, золота, вина, солодощів і худоби доволі. Я от і подумав, що князь наш, від Могилянки народжений, має стільки ж прав на господарський трон, як усі інші; а прав тих князь Михайло, до речі, добивався. Не в новину нашим воєводам волоська земля. Били вони там уже і турків, і татар, і самих волохів, і семиградських…

– Одначе люди з тих країв м’якші наших будуть, про що мені й пан Заглоба в Чигирині розповідав, – одказав литвин. – А коли б не повірив я йому, так у книгах богослужебних знову ж таки підтвердження є.

– У богослужебних?

– У мене є така, я можу вашій милості показати; я з нею не розлучаюся.

Тут розстебнув він тороку біля луки і, діставши маленьку, ретельно оправлену в телячу шкіру книжечку, спершу побожно поцілував її, а потім, перегорнувши з півтора десятка сторінок, сказав:

– Читайте, добродію.

Пан Скшетуський почав:

– «Під заступництво твоє звертаємося, Пресвята Богородице…» Де ж тут стоїть про волохів? Що ви, добродію, говорите? Це ж антифон!

– Читайте, ваша милість, читайте.

– «Щоби достойні ми були обітувань Христових. Амінь».

– Ну а далі питання…

Скшетуський прочитав:

– «Питання: Чого кавалерія волоська зветься легкою? Відповідь: Того, що легко втікає. Амінь». Гм! Вірно! Одначе в книзі вашій дивне вельми матерій змішування.

– Тому що книжка ця жовнірська: так що до молитов різних instructiones militares [24]додаються, з яких дізнаєшся, ваша милість, про всі нації, котра з них найдостойніша, котра підла; стосовно ж волохів виявляється, що боягузливі з них хлоп’ята, та до того ж іще й віроломці великі.

– Що віроломці – вірно. Воно видно навіть із неприємностей князя Михайла. Чесно кажучи, я теж чув, що вояк із них ніякий. А все-таки в його милості князя волоська корогва, де в поручиках пан Биховець, дуже добра, та stricte, [25]чесно кажучи, не знаю, чи знайдеться в тій корогві два десятки волохів.

– А як ви, ваша милість, вважаєте, чи багато озброєних людей у князя?

– Тисяч вісім, окрім козаків на стоянках. Одначе Зацвілиховський говорив, що зараз нові набори здійснюються.

– Значить, дасть Бог, який-небудь похід під рукою пана князя буде?

– Подейкують, що велика війна з турчином готується, сам король зі всією раттю Речі Посполитої виступити має намір. Відомо також мені, що подарунки татарам припинено, а татари про набіги навіть думати забули від страху. Про те я і в Криму чув, де тому, напевно, приймали мене так honeste, [26]позаяк є чутка, що, коли король із гетьманами рушить, князь має вдарити на Крим і татар розбити остаточно. Схоже, так воно й буде – на кого ще таке покласти можна?