Іван Франко - Українська драматургія. Золота збiрка

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може ( плачет ), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене – i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе iще раз i навiки закриються…

Наталка и возный.

Возный. Благоденственного i мирного пребиванiя! ( В сторону .) Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.

Наталка ( кланяясь ). Здоровi були, добродiю, пане возний!

Возный. «Добродiю»! «Добродiю»! Я хотiв би, щоб ти звала мене – теє-то як його – не вишепом’янутим iм’ярек.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.

Возный. Не о сем, галочко, – теє-то як його – хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:

Не в состоянiї поставить на вид тобi сили любвi моєй. Когда би я iмiл – теє-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап’ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiє лiпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечностi.

Наталка. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

Возный. Лукавиш – теє-то як його – моя галочко! i добре все розумiєш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

Наталка. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

Возный. Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть – теє-то як його – для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираєть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все – теє-то як його – ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» – i аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

Наталка. У вас єсть пословиця: «Знайся кiнь з конем, а вiл з волом»; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

Возный. Бачив я многих – i лiпообразних, i багатих, но серце моє не iмiєть – теє-то як його – к ним поползновенiя. Ти одна заложила єму позов на вiчнiї роки, i душа моя єжечасно волаєть тебе i послi нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.

Возный. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже – теє-то як його – полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх дiл околичностi, возникающiї iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiє пред тобою; тепер же, читая – теє-то як його – благость в очах твоїх, до формального опредiленiя о моєй участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi – теє-то як його – без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i потомственноє владiнiє тебе – движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй – з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своєй волi – теє-то як його – розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить – теє-то як його – мужем пристойним i угодним душi твоєй i тiлу?

Наталка ( поет ).