Джейн Остин - Менсфілд-парк

Сестри Бертрам розхвалювали містера Кроуфорда набагато красномовніше, ніж це зазвичай робила міс Кроуфорд. Однак вона визнавала, що брати Бертрам – чудові молоді люди, і двох таких, як вони, нечасто можна зустріти навіть у Лондоні; і що манери в них – особливо у старшого – дуже шляхетні. Він часто бував у Лондоні і поводився з невимушеною люб'язністю, ще приємніше, ніж Едмунд, і тому заслуговував на більшу увагу; а те, що він був старшим сином, теж мало неабияке значення. Вона невдовзі відчула, що повинна віддати перевагу старшому. Вона знала, що так має статися.

Том Бертрам справді був дуже приємним юнаком; він належав до тих пестунчиків долі, які скрізь і всюди завойовують прихильність оточення, і його манері поводитися була притаманна та привітність, яка часто приваблює людей більше, ніж високі душевні якості. Він тримався природно й люб'язно, завжди був у доброму гуморі, мав широке коло знайомих і вмів гарно говорити; а Менсфiлд-парк і баронетський титул, що мали відійти йому у спадок, також щось та означали; і міс Кроуфорд невдовзі збагнула, що і він сам, і його становище цілком її влаштовують. Вона добре обміркувала всі його переваги: парк – справжній парк у п'ять миль в окружності, просторий будинок у сучасному стилі, розташований у такому гарному місці і такий ошатний, що міг би прикрасити своїм зображенням будь-яку колекцію гравюр в англійському королівстві, – треба лише обставити його новими меблями; милі сестри, спокійна мати, і сам Том Бертрам також дуже милий, до того ж пообіцяв батькові покинути картярську гру, а в майбутньому стане сером Томасом. Усе це виглядало дуже спокусливим; тому вона вирішила, що віднині має звернути на нього більшу увагу, і стала виявляти певну цікавість до його коня, який повинен був брати участь у перегонах у місті Б.

Саме через ці перегони Том мусив поїхати з дому невдовзі після їхнього знайомства; і, позаяк він мав звичай від'їздити надовго, сім'я і тепер не чекала його повернення раніше, ніж за кілька тижнів, а це було надто раннім випробуванням для його пристрасті. Він без упину вмовляв міс Кроуфорд побувати на перегонах і змальовував їй блискучі картини бучного бенкету, на який їх буде запрошено; він говорив дуже палко і переконливо, але для міс Кроуфорд це були просто балачки, що ні до чого не зобов'язували.

А що ж Фанні, що вона робила, про що думала в цей час? І якою була її думка про новоприбулих? Небагато знайдеться вісімнадцятирічних дівчат, що так стримано висловлювали б свою точку зору. Спокійно, лише зрідка маючи нагоду до когось звернутися, вона виявляла належне захоплення красою міс Кроуфорд; але так само, як і раніше, вважала містера Кроуфорда негарним, і хоча обидві її кузини невтомно стверджували протилежне, ніколи про нього не згадувала. Сама ж вона пробуджувала в інших певну цікавість.

– Я вже починаю розуміти вас усіх, окрім міс Прайс, – мовила якось міс Кроуфорд, прогулюючись з братами Бертрам. – Скажіть заради Бога, чи вона виїжджає? Я не знаю, що й думати. Вона обідала разом із вами у пастораті, отже, здається, вона виїжджає; але вона така мовчазна, що я просто не можу в це повірити.

Едмунд, до якого вона, власне, й зверталася, відповів:

– Я розумію, що ви маєте на увазі, але не взяв би на себе сміливість щось стверджувати. Моя кузина вже доросла. І вік, і розум її досягли зрілості; але виїжджає вона чи не виїжджає – в цьому я нічого не тямлю.

– Але ж це так легко збагнути. Різниця просто очевидна. І манера триматися, і зовнішність зовсім інакші! Досі я навіть не могла уявити, що може бути незрозуміло, виїжджає дівчина чи ні. Якщо не виїжджає – вона завжди вдягнена в одному стилі, наприклад, носить закритий чепець, виглядає дуже скромною і ніколи й слова не вимовить у товаристві. Можете посміхатись, але це так, запевняю вас; і хоч іноді це заходить надто далеко, проте взагалі так і повинно бути. Дівчині личить скромність. Неприємно в цьому тільки те, що коли дівчина виходить у світ, то її поведінка змінюється надто несподівано. Дехто за дуже короткий час переходить від скромності до цілком протилежної манери – і впадає у фамільярність. Це серйозна вада. Навряд чи комусь може сподобатись така зміна в дівчині вісімнадцяти-дев'ятнадцяти років, що рік тому ледве наважувалася заговорити. Містер Бертрам, ви, гадаю, нерідко бачили щось подібне.

– Мабуть, що так; але ж це несправедливо, я розумію, про що ви думаєте. Ви кепкуєте з мене та міс Андерсон.