Генрик Ибсен - Дика качка

Верле, крупний комерсант і заводчик.

Грегерс Верлє, його син.

Старий Екдаль.

Яльмар Екдаль, його син, фотограф.

Гіна Екдаль, дружина Яльмара.

Гедвіг, їхня донька, 14 років.

Фру Берта Сьорбю, економка у Верле.

Реллінг, лікар.

Mольвік, колишній богослов.

Гроберг, бухгалтер.

Петтерсен, лакей Верле.

Йєнсен, найманий лакей.

Огрядний блідий пан.

Плішивий пан.

Короткозорий пан.

Шестеро інших панів, гостей Верле.

Кілька найманих лакеїв.

Перша дія відбувається у комерсанта Верле, чотири інші – у фотографа Екдаля.

У домі Верле. Його кабінет. Розкішне і комфортабельне умеблювання: шафи з книжками; м'які меблі; серед кімнати письмовий стіл з паперами і конторськими книгами; на лампах зелені абажури, які пом'якшують освітлення. У середній стіні відчинені навстіж; двері з розсунутими портьєрами. Крізь двері видно другу, велику, гарно умебльовану кімнату, яскраво освітлену лампами і бра. На передньому плані, праворуч, у кабінеті невеличкі двері під шпалери, що ведуть до контори. На передньому плані ліворуч – камін, в якому палає вугілля, а трохи далі, в глибині, двостулкові двері до їдальні.

Лакей комерсанта Петтерсен, у лівреї, та найманий лакей И єн-с є н, у чорному фраку, прибирають кабінет. У другій великій кімнаті видно ще двох-трьох найманих лакеїв, які так само прибирають, засвічують вогні тощо. З їдальні долинає гучна розмова і сміх; згодом чути дзенькіт ножа об склянку; настає тиша; хтось проголошує тост; лунають вигуки «браво» і знову шум і розмови.

Петтерсен (засвічуючи лампу на каміні і надіваючи абажур). Ні, послухайте-но, Йєнсене, – як ото старий наш розпинається за здоров'я фру Сьорбю.

Йєнсен (висуваючи вперед крісло). А чи правду кажуть люди, наче між ними щось є?

Петтерсен. А біс його знає.

Йєнсен. Він таки зальотник був свого часу.

Петтерсен. Можливо.

Йєнсен. Кажуть, на честь сина обід.

Петтерсен. Авжеж, учора приїхав.

Йєнсен. А я й не чув, що у комерсанта Верле є син.

Петтерсен. Аякже, є. Тільки він постійно живе на заводі у Гірській долині. А до міста він не навідувався вже багато років, відколи я живу тут у домі.

Другий найманий лакей (у дверях другої кімнати). Слухайте-но, Петтерсене, там якийсь старий…

Петтерсен (бурчить). А, чорт їх носить у такий час!

Старий Екдаль з'являється справа. Він у поношеному пальтечку, з піднятим коміром, у вовняних рукавицях, у руках палка і хутряна шапка; під пахвою пакет в обгортковому папері. Темно-руда, бруднувата перука і короткі сиві вуса.

(Йдучи йому назустріч.) Господи… а вам що тут потрібно?

Екдаль (на дверях). До контори потрібно, Петтерсене, конче потрібно.

Петтерсен. Контора вже з годину як закрита і…

Екдаль. Про це чув ще біля воріт, батечку. Але Гроберг ще сидить там. То ти вже, будь ласка, Петтерсене, пропусти мене сюди. (Показує на невеличкі двері.) Ходив я цією дорогою.

Петтерсен. Ну, вже проходьте. (Відчиняє двері.) Тільки запам'ятайте: назад прошу справжнім ходом. У нас гості.

Екдаль. Знаю, знаю… гм! Спасибі, батечку! Спасибі, друже! (Бубонить тихенько). Йолоп! (Іде до контори).

Петтерсен зачиняє за ним двері.

Йєнсен. І цей хіба з конторських?

Петтерсен. Ні, так, переписує дещо, коли є потреба. А свого часу теж хват був, старий оцей.

Йєнсен. Воно й видно, що не з простих.

Петтерсен. Авжеж. Лейтенантом був, можете мені повірити!

Йєнсен. Ах, чорт! Лейтенантом?

Петтерсен. Еге. Потім почав було торгувати лісом чи чимось таким. Кажуть, він ото з нашого комерсанта зле пожартував. Завод у Гірській долині був колись їхній спільний – розумієте? Я його добре знаю, старика цього. Нема, нема та й хильнемо з ним було по чарчині гіркої чи розіп'ємо по пляшечці баварського у мадам Еріксен.

Йєнсен. Ну, здається, йому нема за що й частувати.

Петтерсен. Господи, та ви ж розумієте, не він мене, а я його частую! По-моєму, слід уважити благородну людину, яку спіткала така-от біда.

Йєнсен. Він що ж, збанкрутував?

Петтерсен. Ні, значно гірше. Він же в кріпості відсидів.

Йєнсен. У кріпості?

Петтерсен. Чи в тюрмі. (Прислухаючись.) Тсс! Встають з-за столу.

Двоє лакеїв зсередини широко розчиняють двері з їдальні.

Першою входить фру Сьорбю, розмовляючи з двома панами. За ними помалу з'являється решта, в тому числі й сам Верле. Останніми йдуть Яльмар Екдаль і Грегерс Верле.